Сторінка перша. Як починалось…

Серпень 2015 року. Майстриня витинанки і петриківського розпису з Бердянська, моя віртуальна подруга ( велика сила – інтернет і соціальні мережі!). редактор сайту «Українська витинанка» Олена Харченко агітує мене взяти участь у Шостому міжнародному симпозіумі з проблем вирізання із паперу. Приваблива пропозиція! Адже ще й доповідь запропонувала зробити. Довго вагалася, трохи страшнувато було, визнаю. Але, набравшись мужності, рішучості, я таки згодилася. Написала листа-заявку, отримала відповідь. І почала працювати над доповіддю. З темою визначилась якось одразу: звісно, писатиму про витинанку на Тернопільщині, її історію. сучасність. Тим більше, що саме у Тернополі була перша європейська етногрфічна виставка у 1887 році, де були представлені витинанки( про це писав І. Франко у своїй статті). Тому, що український мистецтвознавець, який вперше описав українську витинанку як один з видів мистецтва, захистив дисертацію з цього питання М. Станкевич народився в с. Жизномир Бучацького району Тернопільської області. тому що автором тематичної витинанки вважається Бездільний М.П. з Бережан. Тобто іншого вибору не було: дослідженням нашої витинанки просто необхідно було зайнятись. Часу було не так уже й багато – до 1 січня 2016 року необхідно було надіслати тези доповіді. Дякуючи підтримці та порадам Олени Харченко, А.О.Петриченко, А.Є Гриба. Доповідь я написала і надіслала вчасно. Залишалось чекати дня від’їзду.

Сторінка друга. Їду!

За місяць до початку симпозіуму почала робити спроби купити квитки. Не думайте, що це так легко. Спочатку потрібно було знайти підходящий поїзд, вивчити маршрут. Отож квиток «туди» – на Мінськ – є, а от «назад» … Що ж на пмп залишатися чи що? Не вдалось через Інтеренет, тож довелось піти у касу. На щастя, квитки були (до слова, для подорожуючих: ціна квитка на поїзд Львів-Могилів 823 гривні у плацкарті – до Мінська зі Львова). Так що повернусь обов’язково до рідного файного міста.

22 червня електричка «Тернопіль-Львів» мчить мене до міста Лева. Ну, мчить – це голосно сказано. Усі знають, що з Тернополя до Львова пиляти добрих три години. Добре, що була напівпорожня – будній день.

Далі –на потяг «Львів –Могилів». Мені  майже завжди щастить на попутників. Так що сумно не було. Мирослава із Івано-Франківська. студентка Оленка з Вінниці виявились чудовими співрозмовниками. Тому час збіг швидко. Здавалося, що знайомі ми давно. Приємний провідник то без упину пропонував нам чай, каву і солоденького, то носився із шваброю, протираючи проходи у вагоні, в якому і без того була стерильна чистота. Серед ночі – таможній огляд, перевірка паспортів. Білоруські прикордонники дуже прискіпливо оглядали багаж, квитки, паспорти (тричі знімала окуляри і робила серйозну міну на обличчі). Нічого не поробиш – служба.

О 9 годині 14 хвилин потяг прибув до Мінська.

Сторінка третя. Перші враження на Білоруській землі.

Попрощавшись із провідником і попутницями. я ступила на білоруську землю, точніше перон Мінського залізничного вокзалу (чыгуначны вокзал). Ніяк не могла запам’ятати  це слово – чыгуначны. Вокзал справив надзвичайне враження. Сучасна будівля, у якій передбачено усі зручності для подорожуючих – світла, простора, із зручними ескалаторами, доріжками. вказівниками. Привітні чергові міліціонери, працівники вокзалу завжди готові прийти на допомогу. У цьому я переконалась сама.

Навпроти вокзалу величні будівлі – Мінські башти. Трохи далі – незвичайна споруда із скла  і конструкцій – Університет. Подібного я ще не бачила. Поряд з вокзалом – величезний торгово-розважальний центр. От тільки крамничок із сувенірами мало – лише у приміщенні вокзалу. Хочеться  білоруських, а не китайських «білоруських» сувенірів додому привезти. На щастя, тут же на вокзалі є невеличка крамничка, де продаються вироби ручної роботи виключно білоруських майстрів народної творчості – кераміка, ляльки, вироби із соломки тощо. Тут вам приємна продавчиня запропонує у подарунок цілу купу туристичних буклетів – подорожуйте Білоруссю!

Зустрівшись нарешті із Оленою Харченко, ми рушили до електрички, яка прямувала до Молодечино. Точніше, побігли, бо залишалось до відправлення кілька хвилин. Електричка, скажу вам, відрізняється від тої матриси, що з файного міста до Львова прямує. По – перше, вона новенької сучасної моделі з комфортними м’якими сидіннями, по-друге швидкісна – за якісь півтори години ( може, й швидше) ми були вже в Молодечино, яке за 70км від Мінська, по-третє, не було ні прохачів, ні співаків, ні «бізнесменів», яких зазвичай бачиш у наших електричках. От що однакове – так це штурм електрички пасажирами (просто попередню відмінили), прискіпливі контролери, балакучі пасажири (так само як і в нас сварять владу, розмірковують на політичні теми). Звісно, ми в таких випадках просто не обзивалися ( воно нам тре?)

От вже й Молодечино. Привітні місцеві жителі розказали, як з вокзалу добратися до місця нашої дислокації – Музичного коледжу ім. М. Огінського. Там і гуртожиток, в якому житимемо ми чотири дні. 

ДАЛІ БУДЕ,,,