11квітня 2014 року в Українському Домі «Перемога», що у файному місті Тернополя відбувся пречудовий передвеликодній фестиваль дитячих робіт. Господарями фестивалю були юні таланти та їх наставники із Тернопільського ЦДЮТ, адже їхніх робіт було найбільше і саме з їхньої ініціативи був проведений цей фестиваль. Чомусь загальноосвітні школи міста якось дуже неохоче взяли участь у фестивалі, хоча організатори свята розіслали запрошення у школи міста. Намагаюсь зрозуміти, чому. Здавалось, діти і їх керівники мали би дуже бажати, аби якомога більше людей дізнались про них. Насправді всього кілька шкіл взяли участь. Що у інших закладах талантів мало із золотими руками, чи вмілих талановитих наставників?

Мабуть, причина в іншому. В тому, що фестиваль потрібний лише людям. котрі самі творять красу і вчать творити її діток.Знаєте, чому мені так здалося? Дуже просто. Чи може будь-яка виставка на рівні міста ( а я гадала. що це виставка на рівні міста, якщо вона відбувається у такому місці) тривати дві години? Відкрилися о 15.00 год. Розійшлися о 17. 00 год. Швиденько розподілили відзнаки ( «не більше як по три на школу» – одна на двох, одна на всіх, і т. п. Таке враження, що і з папером у країні біда.),  Насправді організатори все робили своїм коштом. Їм і так треба було віддати належне, що вони відзначили кращі роботи.  Журналістка – мила приємна дівчина – на ходу взяла інтерв’ю, знервований оператор «пройшовся» камерою по виставці, – і «фініта ля комедія». А я, наївна. сподівалась, що ось зараз повернусь до дітей, розкажу їм, яка чудова виставка, які чудові роботи вміють виготовляти їхні ровесники, і що ми обов’язково завтра сходимо помилуватись цією красою. Запитання виникає: «Для кого була ця виставка? Для самих організаторів, чи для дітей, дорослих, гостей, тернополян? Може, ми так не любимо своїх дітей? Ми не хочемо ними пишатись, радіти їхнім успіхам?»

  Я хочу вибачитись перед організаторами Фестивалю – працівниками Тернопільського Центру дитячої на юнацької творчості. Шановні колеги. сталося прикре непорозуміння. Мені дуже прикро. Насправді через непоінформованість. Писала як спостерігач, відвідувач . Насправді, коли вже сьогодні все прояснилось, хочу визнати, що, мені дуже прикро  за те, що я не хотячи, образила вас.

Насправді я низько схиляю голову перед вами за вашу працю, І щиро хочу побажати вам уваги від влади, вдячних цінителів вашого таланту.

А знаєте, дорогі мої читачі, виставка варта була того, щоб її побачили тернополяни і гості. Які талановиті діти і їх наставники! Тут були неперевершені вироби із шкіри, бісеру – картини, прикраси, писанки, виконані найрізноманітнішими і найнесподіванішими техніками, ляльки-мотанки, великодні, вітальні листівки. Аж не вірилось, що все це створили дитячі руки. А родзинкою виставки були майстер-класи. Тут можна було самому розписати писанку, у техніці паперопластики створити ляльку-мотанку, сплести прикрасу з бісеру або із атласної стрічки, виготовити власноруч неповторну вітальну листівку. Я зачудовано спостерігала як у дитячих руках народжувалась лемківська писанка під керівництвом неперевершеного майстра писанкарки Тетяни Семенець та її помічниці художниці Ірини. Це неповторне, захоплююче дійство. Наостанок хочеться подякувати організаторам і  учасникам виставки за те. що вони усі несуть радість, майстрам, котрі навчають наших діток, дбають про те, щоб збереглися наші українські традиції. Дай Боже їм наснаги, терпіння, радощів і щастя від спілкування із дітками і вдячних цінителів їхнього таланту і виставок – справжніх, великих, таких. щоб місця було замало для відвідувачів.