"Прийшов Наум – пора братися за ум", кажуть у народі. За народними уявленнями, Наум – покровитель розуму, знань та доброчинства, а тому селяни були завжди переконані, що якщо розпочинати науку на Наума, то дитина буде гарно вчитися, буде дуже розумною. Хто ж такий Наум? Існує давня легенда, яку я вам зараз спробую переказати. У стародавній ассірійській державі було місто Ніневія. Щасливо і гарно жили там люди, бо на голос святого пророка Йони король Ніневії разом із своїм народом щиро покаявся у своїх гріхах. Бог прийняв їхню покуту і відвернув від міста кару, яка загрожувала йому через великі гріхи його  мешканців. Нарід заспокоївся, а згодом невдячні ніневітяни знову повернулись до свого грішного життя. Тоді Бог навів на Ніневію халдейців, персів та арабів, які знищили місто. Цю трагедію предрік містові Божий пророк Наум, який жив у сьомому сторіччі перд Христом.  Пророцтво про знищення Ніневії є у його книзі. Це пророцтво сповнилось через 70 літ – приблизно 625 року перед Христом. На жаль, про життя Пророка Наума не збереглося жодних достовірних фактів, окрім того, що прожив він ніби-то 45 років і похований у тому ж місті, де народився.

Українці вважали, що саме в день Наума потрібно починати науку, бо в цей день "наука на ум піде". Напередодні цього дня батьки домовлялися із вчителем ( в українських селах спочатку найосвіченішою людиною був дяк, він був і учителем.Згадайте лишень, що малий Тарас Шевченко саме до дяка ходив у науку) про оплату за науку. Оплата за науку була в ті часи дуже своєрідна. Батьки новоспеченого школяра домовлялися з учителем, що допомагатимуть йому під час жнив, забезпечать дровами на зиму, обдарують ковбасою, салом на різдвяні свята.  Увечері до "кашоїда" ( дитини) приходив хрещений батько із букварем. Господарі ставили посеред хати діжу, накривали її кожухом. Далі хрещений підстригав малого, гадаю, що "під горшок". А підстригав, щоб наука добре до голови йшла. Потім  вони разом з похресником сідали за стіл, відкривали принесений буквар і разом вчили напам'ять кілька літер (щоб не соромно було до вчителя йти). Тим часом мати готувала пшоняну кашу, яка вважалася ознакою доброго навчання. Адже, щоб осягнути науку, треба з'їсти чимало каші. Перед сном малого купали у ночвах, мили голову зіллям. Мати виймала зі скрині чисту сорочку. 

А вдосвіта батько з сином йшли до церкви, де панотець читав над  хлопцем Євангелію.  В цей день до столу подавали лише кашу. Після цього новоспечений школяр ставав навколішки. молився, а мати освячувала його іконою. Потому мати діставала свячену вербову галузку, і батько тричі стьобав нею сина. Виконавши всі ці процедури, хлопчик брав загорнений у рушник горщик каші, батько – могорич, і вдвох вони вирушали до школи. Після частування та розмови із дяком- вчителем батько заходив до церкви і ставив свічку перед покровителем. примовляючи : "Святому на пошану. а моєму синові на розум".

У більшості джерел говориться саме про навчання хлопчиків. А як же дівчатка? Їм не давали освіту в ті часи? Відомо, що  жіноча освіта до кінця 18 століття пов'язана в основному із освітою при монастирях, де навчали княжих та боярських дочок або міщанок і селянок, які згодом поповнювали лави черниць. Навчали їх Закону Божого, церковного співу, письма. Першою такою школою була школа.заснована у 1087 році княжною Анною Всеволодівно. За часів козаччини козацькі дочки діставали освіту при монастирях і у домашніх вчителів.

Тож день Наума – свято не лише для хлопчиків-розумників, але й для дівчаток-розумниць.