КОНИК ГРИВОЮ ТРЯСЕ…

Ходить коник по лужку,
По зеленім бережку.
Коник сам себе пасе,
Коник гривою трясе.
Золота вуздечка – брень!
Золота підківка – дзень!
Анатолій Камінчук

Кінь, коничок, кониченько, коник – так українці називають цю тварину, давнього супутника людини. Кінь є одним із символів-тварин нашого народу. Він символізує відданість, швидкість, витривалість у роботі. Вороний або баский кінь – постійні народнопісенні образи. Коні – улюбленці і вірні друзі і побратими козака. Не випадково традиційним є звичай прикрашати дах для будівлі кінськими головами, зверненими в протилежні боки, – "кониками. У народній традиції кінь є однією з найбільш міфологізованих тварин. Він – символ сонця й потайбічного світу, смерті і воскресіння сонячного божества, багатства і мудрості. Недарма давня клятва "Клянись конем!". У народних казках кінь наділявся людськими якостями. Він спотикається, якщо чує щось недобре, "летить стрілою", поспішаючи на допомогу.Згадайте лишень казки про багатирів. Найближчим другом і опікуном їх завжди був кінь. Він нахиляється до казана і, вдихаючи в себе жар, охолоджує кипляче молоко, а потім видихає цей жар, щоб перемогти ворога. Кінську голову настромлювали на кілок у тину на городі, "щоб усе родило", закопували у садку, "щоб костогризи не псували вишень".
Коні були помічниками богів, воїнів та хліборобів. Відомо, що творчі люди мають своїм символом літаючого коня – пегаса.«Осідлати коня» – означає досягти цілі, здобути кращу долю.
А ще існує легенда, що він несе на собі частку Божого прокляття: коли маленький Ісус лежав у яслах, кінь висмикував з-під немовляти сіно і їв. Через це коні приречені до ненажерливості: вони, якщо не тягнуть воза чи плуга, постійно їдять або пасуться. І не можуть ні наїстися, ні напастися…Хто живе у селі, то . напевне, не раз спостерігав це…
Наші предки вважали, що червоний кінь уособлює вогонь, вороний – зоряне небо, білий – світ предків. Має кінь і магічні здібності: якщо спотикається на праву ногу — добра ознака, на ліву— попередження про невдачу. Це за свою вірність, працьовитість і витривалість кінь нагороджений причетністю до таїн світу…
З давніх давен серед народних іграшок були і коники. Вони були різні – дерев'яні, солом'яні, сирні, глиняні, зшиті з клаптиків тканини. Це були і свищики, коники з вершниками, і коники – качалки. У моєму дитинстві був дерев'яний коник-качалка із крісельцем, а в дитячих садочках для різних свят використовували кінські голови на палках, яких можна було "осідлати", зображючи вершника у будьонівці із шаблюкою у руці.

На Гуцульщині ще й досі ліплять іграшки з плавленого овечого сиру. Жінки виготовляють казкових оленів, баранчиків, фантастичних півників, коників. Таких можна зустріти на карпатських ярмарках.
У селах Калагарівка, Вишневець та Великий Кунинець на Тернопільщині виготовляють керамічних коників поряд з іншими глиняними іграшками. Вони барвисті та веселі.
Тернополянка Ольга Гурняк декілька років захоплюється виготовленням традиційних українських іграшок, весільної атрибутики та інших цікавих речей. У її колекції понад 30 коників, і не лише з ниток, а й з соломи та інших матеріалів. Дівчина не продає ці іграшки, а роздаровує їх друзям та знайомим на щастя.

Коників треба робити з любов'ю і дарувати, лише тоді він принесе щастя і удачу. Перших і останніх своїх іграшкових коників я зробила для своїх синів років з 25 тому. Як зараз пам'ятаю їх. Коли хлопці підросли, то подарували їх діткам з дитячого будинку разом з іншими іграшками. І ось мене щось знову потягло на коників. Захотілось подарувати одному маленькому хлопчикові. Зразу уявила собі, що цей коник має бути яскравим. Малюнок – викрійку зробила від руки.
Отож мій маленький майстер-клас. Для коника потрібно яскравий клаптик бавовняної або лляної тканини, синтепух для наповнення, шерстяні або напівшерстяні нитки для гриви, гачок для плетення, дві намистинки для очей. Ну а для прикрас – що душа забажає. Деталі зшиваємо швом "назад голку", а гриву виплітаємо гачком, проклавши перший ряд петельним швом.