Нарешті довгождана відпустка! Довга! Це один з плюсів моєї професії. Не знаю, чи що корисного зроблю, але те, що є можливість насолодитись творчістю, радує.

Нарешті можна спокійно витинати, коли душа цього хоче і руки сверблять. Тож повернусь до своїх «маленьких форм». давненько заклади нок не витинала. А літо надихає до читання, тож і до закладинок.  Цю серію назву «Пташки – символи України». Ось перші пташки витяла.

Сороку хоч і пов’язують українці із віщуванням новин (не завжди й добрих), гостей («Сорока на хвості звістку принесла», «Сорока скрегоче, бо гостей хоче»), а все ж вона є і героїнею  дитячих казок та пісень-забавлянок. Ну хто з мам чи бабусь не вчив свої малят пісеньки:«Сорока-білобока на порозі скакала, гостей дожидала, кашу варила, діток кормила: тому дам, тому дам, а тому не дам, бо…». А ще сорока була у весільних обрядах. "Сороку скакати" – танцювати на лавах після того, як винесуть сорочку молодої на чолі із старшим дружком, що тримає в руках цю сорочку. Танцювали тричі навколо хати у бік, протилежний рухові Сонцю.

Маленька пташка ремез вважалася чарівною, бо ніби-то лікувала від пропасниці та інших «лісових» хвороб. Гніздо ремеза святили на Великдень і тримали як оберіг, який приносить щастя у дім. А ще гніздо ремеза служило для ворожіння. 

На Київщині селяни кажуть, що саме в день Обретіння, коли інші птахи тільки поминають летіти з вирію, ремез уже в’є своє гніздо-рукавичку. Ремезове гніздо зазвичай висить на тоненькій галузці верболозу, що похилився над водою: річкою, або ставком.

Навесні дівчата співають про ремеза таку пісню:

Ой, ремезе, ремезоньку,
Не вий гнізда на льодонку;
Буде льодок розтавати,
Твоє гніздо забирати.
Увий собі в темнім лісі,
В темнім лісі, на орісі:
Будуть оріх оббирати,
Твоє гніздо оглядати…

Ось так дівчата радять ремезові горіх, а потім явір і сосну, але в кожнім дереві знаходять якусь невигоду, і нарешті радять таке:

Увий собі у дівиці,
У дівиці, у світлиці,
Там їй будеш приспівати,
Будеш її звеселяти…

Цими словами пісня робить натяк на тих дівчат, що зустрічають весну самітними, без пари, їх — мовляв — немає кому розважати, то хай хоч ремез потішить засмучених дівчат своєю піснею.

Пісня про ремеза імовірно була колись дівочою веснянкою, а в пізніші часи перейшла до різдвяного циклу, як величальна пісня для дівчини.

Про ремеза згадується і у козацькій пісні:

Ой ремезе, ремезочку,
Не мости гнізда над Десною,
Десна — весна — вода прибуває,
Вона твоїх діток витопляє;
Помости гніздечко в степу при долині,
В зеленій діброві на дубині,
Де козак лежить,
Кінь вороний стоїть,
Сиру землю б’є, вибиває,
Землі цілющої,
Води живущої досягає…

Про сойку – маленьку пташину з чубчиком – кажуть, що вона тримає ключі від вирію. А ще її вважають віщим птахом. 11 грудня відзначають день сойки, підгодовують її і питають про свою долю, бо «ця птаха всюди багато буває, про все добре знає, – мало спить, про все сповістить».

Ластівка – «чиста» пташка, провісниця весни, пробудження, відродження. У весільних піснях ластівка символізує матір, . За християнською легендою, ластівка була при розп'ятті Христа і крала цвяхи, якими його хотіли прибити, тому Бог її шанує. З ластівкою пов'язують багато прикмет, повір'їв. Про неї співають у піснях, щедрівках, колядках. 

Українська народна пісня

Защебетала

Сива ластівка

В тім дворі,

Побудила вона

Усю челядку

В тім дворі.

І зрівняйтеся,

Гори й долини,

Рівненько,

Аби ми ся до мого

Ненька видненько.

Ой, хоть видненько

Хоть не видненько,

Не дбаю я,

Я свого ненька

По голоскові пізнаю.