:::: МЕНЮ ::::

Вишиванка на смітті…

Робочий день розпочався за звичним сценарієм. Здавалось, нічого, цікавого, несподіваного не відбудеться. Перескладаємо у черговий раз вміст папок, книжки на полицях, напоїмо водичкою квіти на підвіконнях – так і час збіжить. І раптом до класу влетіла (саме влетіла) Ірина і з порогу : «Ніколи не вгадаєш, що я тобі принесла!» Очі її блищали, на устах – широченна щаслива посмішка. При цих словах вона урочисто витягла із сумки і поклала переді мною… Наступний кадр треба була відзняти. Я не уявляю, як це виглядало збоку, але я, не пам’ятаючи себе, кинулась обіймати і цілувати подругу. Ірина знає, що я збираю зразки вишивки і прошу, щоб несли мені навіть клаптики, нікому не потрібні. Отож Іра цього разу вирішила зробити мені подарунок. Це приємно, коли роблять подарунки просто так, без нагоди. Звісно, мені ж треба було знати історію того зразка, котрий щойно отримала у подарунок. Чесно кажучи, історія цього вишиття мене дуже засмутила і не дає мені спокою вже котрий день. Ось що розповіла подруга. Був вихідний, субота, мабуть. Іра, як завжди поралась вдома, прибирала. Закінчивши прибирання, спустилась надвір із сміттям. Викинула сміття у бак і вже збиралась повертатись додому. Аж раптом її увагу привернув якийсь яскравий клаптик, стирчав з-під купи речей, з якими хтось із сусідів вирішив розпрощатися. Іра придивилась – аж це вишивка, яскрава, зовсім не вицвіла. Потягла за кутик, смикнула сильніше і витягла з-під купи дитячу вишивану сорочечку. Біленьку, зовсім не знищену часом. Ну я, напевне, відразу би мала серцевий напад від такого. Не знаю, що робилося з подругою – далі її крок важко пояснити їй самій, – але вона швиденько обрізала полотно, залишивши вишивку (я, згадуючи цей момент її розповіді, відчуваю як у мене мурашки по спині бігають). Ну і результат того дійства тепер належить мені. Слава Богу, хоч вишивка ціла і неушкоджена. Тоді я ще подумала (та й зараз не перестаю думати про це): «Як можна отак викинути на сміття вишиванку? Тим більше, дитячу? Сорочку, котра у нашого народу завжди була, є і буде оберегом?» Сьогодні переглядала відеоролик про Львівський дитячий будинок №1. Такі милі, гарні діточки у вишиванках, таких різних. Це ж. напевно. навіть я впевнена в цьому, вишивали їм львівські майстрині. У нас теж є дітки у дитячих будинках. Ну невже не можна було б подарувати якомусь хлопчику ту сорочечку, якщо нема кому передати або хочеться звільнитись від старих речей? Я так бачу, що моя колекція скоро дістане назву «Вишиванка на смітті» чи "Вишиванка зі сміття". Чому? Та тому, що ця вишиваночка, точніше те, що від неї залишилось, не перша. Є у мене ще одна, яку прогризли миші. бо вона років зо 30 лежала серед усякого непотребу на горищі, і була чорна, як земленька. А скільки мені довелося впрошувати господиню продати її мені! Нізащо! От 30 літ лежала. чорна, брудна, непотрібна, а коли її хтось захотів – зразу потрібна стала. Таки в кінці кінців я отримала цю сорочечку, прогризену мишенятами, після того, як сама її відіпрала. Звичайно, вона не стала білосніжною, але все ж… А колись вишиття перешивали навіть на нову сорочку… А не на сміття… Ще одну сорочину я купила… за 50 коп.! От як ціниться вишиття! У одному із магазинів секондхенду – наша українська сорочечка, серед білизни, шкарпеток, поясів. Знаєте, зараз пишу, і аж дихати стає важко… А скільки таких історій! Сорочки передавались із покоління в покоління нашими пращурами. а ми… Сьогодні ми на весь світ хизуємось нашими вишиванками, даруємо їх іноземним гостям, проводимо масову ходу у вишиванках, змагаємось, де більше люду буде, проводимо фестивалі. А під ногами, на смітті. в секондхенді – вишиванки… Як писав мій земляк Василь Дрозд:
Буяння весни білосніжним серпанком
Далеко від дому приходить у снах.
І піснею грає моя вишиванка,
Яку я з дитинства носив на грудях.
Приспів:
Моя вишиванко, червона калино,
Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.
Моя вишиванка – душа України
І зірка яскрава для дочок – синів.
Гаптована ніжно й барвисто нитками,
Сорочка для мене – святий оберіг.
І стежка до світлої пам’яті мами,
Яку я у серці назавжди зберіг.
Цвіте вишиванка –
сорочка вкраїнська
Калиною білою в рідних садах.
А в тій вишиванці – любов материнська,
Що нас зігріває в далеких світах.

А у якоїсь дівчинки чи хлопчика нема мами, нема бабусі, хто йому вишиє вишиваночку? А в цей час, може, ще одна сорочка піде в сміття? Ось вона . вишиванка зі сміття:

img_3347

 

 Ця – з секондхенду:

img_3343

img_3344

А це та, котрою мишки на горищі поласували:

,img_3345 

img_3346

 

 

 

 



І як вам стаття?