Вже далеко за північ…Та сон щось не приходить. Встаю, підходжу до вікна… Там, у темряві, у світлі ліхтарів, на снігу тіні – химерні сплетіння віття, стовбурів дерев. Тиша. Лише час від часу її розриває ревіння моторів нічного таксі, що проїжджає дорогою під вікнами.

У будинку навпроти поодинокі жовті вікна. Виявляється, не я одна така несплюха…

На третьому поверсі дві тіні бурхливо жестикулюють, розмахують руками. Мабуть, сваряться. Дня їм мало… Потім  силуети застигають як картинка . Вони відвернулись один від одного і, напевно, уже мовчать, ображені одне на одного і на весь світ   А на п’ятому , напевно, затягнулась романтична вечеря для двох. Світло у вікні приглушене, мерехтливе – схоже на світло від свічки. У вікні – Він і Вона. Вони дивляться одне на одного. Можливо, шепочуть слова кохання. А , можливо, мовчать, – для закоханих іноді вистачає лише поглядів.

У сусідньому вікні, – кучерява дитяча голівка з чудернацькими хвостиками. А цьому янголяті чого не спиться у таку пізню годину? Чи приснився Карлсон, і дівчинка хоче будь що втримати його  у своєму сні? А, може, виглядає батьків. Вони, мабуть, молоді, десь на дискотеці чи в нічному клубі. Добре, що є бабуся, на яку можна дитину залишити.

У вікні на першому – кицька. Їй теж не спиться. У неї свої проблеми, своє безсоння.  Чекає свого кішчиного щастя…

Нічні вікна… Як нічний сеанс німого кіно… Кожне вікно- новий фільм, назва якого “Життя”…

Беру до рук  ножиці і починаю витинати…вікна.

17.02.2013