Сьогодні Вишневецький палац гостинно надає свої зали для мистецьких виставок. Отож, мандруючи палацом, на першому поверсі ми мали чудову нагоду отримати неперевершені враження від творів відомих скульпторів Володимира та Віктора Лупійчуків. Їхня виставка має назву «Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить». Присвячена імпреза 200-річчю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Твори, представлені на виставці вражають.
Як і обіцяла, розповідаю про нашу другу зупинку, яку ми зробили, подорожуючи тернопільськими стежками Тараса Шевченка. Ця зупинка – у невеликому містечку Вишнівець. Не буду заглиблюватись в історію, згадаю лишень деякі моменти. Перша писемна згадка про Вишнівець датується 1395 роком. У привілеях польського короля Владислава Варначика від 9 липня 1463 року знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові, який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. З 1494 року на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких. Тут народився Дмитро – Байда Вишневецький, легендарний засновник козацької дружини на Малій Хортиці (1550 р.), яка стала першим прототипом Запорізької Січі на Дніпровських порогах. На початку ХУШ століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої, Міхал Сервацій перебудував розорений родовий замок у пишний палац по типу французьких позаміських резиденцій. Інтер’єри палацу вражають сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток перейшов у власність найближчих родичів князів Вишневецьких – графів Мнешенків (Мнішеків). В 1846 році Вишнівець відвідав Т. Шевченко. За завданням Археографічної комісії поет їздив на Волинь та Поділля змальовувати історичні та археологічні пам"ятки. У вересні 1848 року в замку над Горинню побував відомий французький письменник Оноре де Бальзак, який зупинився в князів Вишневецьких. Саме третій опублікований лист письменника до своєї коханої був написаний у Вишнівці. Перші дослідження про перебування Тараса Григоровича Шевченка у Вишнівці почав відомий український поет і вчений Василь Щурат. У 1905 році він побував у містечку, де записав спогади 80-літнього Ф.М.Кружилки, які пізніше вмістив у книзі «З життя і творчості Т.Г.Шевченка». Там, зокрема, є такі рядки: «А за Шевченка чували? Бо він тут був… Як не малює, то щось пише. За щось таке його заарештували. Повідали, сам цар його боявся — його пісні. Я ще молодий був. То не раз балакав з ним…» Тут Шевченко почув про сумнозвісну «гру у шахи». Це була така собі «жорстока забаганка графів Мнішеків, котрі звеліли викласти з каменю велетенську шахову дошку, а роль фігур виконували кріпаки. Той із панів, який вигравав «фігуру», забирав її собі у власність. Не одній матері довелося тоді оплакувати сина, дівчині – нареченого, братові – сестру…» Розповідають, що, дізнавшись про такі витівки власника палацу, поет зірвався з місця, довго ходив, а потім співав українську народну пісню “Ой, горе тій чайці”. (Євген Дорош. Тарас Шевченко на Поділлі і Волині. Тернопіль, 2002). Кобзаря зацікавив палац і будівлі, які були на території палацу. І не лише своєю архітектурою, а й тим, що тут побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі у свій час зібрали бібліотеку, яка налічувала 15 тисяч книг. У замку була картинна галерея, у якій зберігалися полотна відомих художників Рембрандта, Гольбейна та інших. А на другому поверсі знаходився великий театральний зал із оздобленими ложами. До слова, цей зал зберігся і досі. Тут тепер зал місцевого будинку культури. Тарас Шевченко робив замальовки замку і призамкової церкви з півдня. На жаль, ці його роботи не збереглися. Про те, що у Вишнівці. зокрема у палаці перебував Великий Кобзар свідчить відкрита меморіальна дошка біля входу. У 1989 році було встановлено пам’ятник Шевченку на центральній площі селища. А ще до сьогодні у Вишнівецькому палацовому парку стоїть кам’яна лавка, де нібито сидів Кобзар. Ми із задоволенням теж на ній посиділи. Хто зна , може, після цього когось навідає поетична муза.
Зовсім недавно я розповідала вам, дорогі мої читачі про подорож до Кременця і обіцяла, що далі буде наступна наша зупинка у Вишнівці. Але так сталось. що у Кременці ми трішки затримаємося. Справа в тому, що я хочу запросити вас на чудову виставку, яка 3 червня відкрилась у Обласному художньому музеї файного міста Тернополя. Тут оселились 75 картин співця Кременеччини Богдана Романюка. "Богдан Романюк. 75 років – 75 картин" – так називається ця неймовірно прекрасна виставка. Якщо ви зайдете до зали музею, вам не захочеться звідти йти, адже ви поринете у атмосферу старовинного Кременця. А Кременець – це прекрасне місто, де кожен камінчик дихає історією, де живуть талановиті роботящі, прекрасні люди.
Якісь неповних три години – і потяг Тернопіль- Львів вихлюпнув на перон Підзамче натовп пасажирів, серед яких і мене разом із Аллою. Львів зустрів нас сонечком, а не дощем, про який віщували сайти синоптиків. На щастя, їхні прогнози виявились неправдивими. Ура! Парасолька, яку я завбачливо вкинула в сумку, не знадобиться. Сьогодні нам треба потрапити на виставку «Етно-лялька 2014», яка розмістилась у Палаці мистецтв, щоб забрати свої ляльки. Часу було вдосталь, аби в черговий раз насолодитись містом Лева, адже потяг на Тернопіль аж о шістнадцятій тридцять. Так що, Львове, приймай нас у свої теплі кавовво-духмяні обійми! Вже вкотре у Львові, а кожного разу як вперше! Сьогодні ми на пару дружно задирали голови, щоб роздивлятись ліпнину на будівлях. Щоразу, приїжджаючи на Підзамче, не раз ходила вулицею Б. Хмельницького, а не помічала, що на одному з будинків лев’ячу голову обіймають два чудових амурчики!
В ніч з суботи на неділю повернулась із славного міста – курорту Хмільник. Вам знайоме це містечко на Поділлі? Чудове! Відвідую його вже впродовж десяти років з невеличкими паузами. Тож бачу, як воно змінюється. У Хмільнику буяє золота осінь, цвітуть чорнобривці, айстри, майори. У центрі міста з’явився новий пам’ятник – Матері.
Якщо десь є рай на землі, то це на Бережанщині. Недарма це місце колись давно назвали Рай. Село з такою назвою знаходиться у мальовничій місцевості поблизу Бережан. Половину його займає величезний парк, у центрі якого стоїть давній маєток.Кажуть. що колись цю панську садибу з Бережанами з’єднувала липова алея завдовжки два кілометри.
Читати далі
Бережанщина – це подільська Швейцарія. Це земля, вкрита лісами, ярами, мальовничими узгір’ями. Річка з красивою назвою Золота Липа в’ється серед заквітчаних лук, ярами, через місто, вилискує на сонці сріблястими хвильками…
Читати далі
Коротенька зупинка у лісі , і ми прямуємо до – давньоруського міста, перша згадка про яке датується 1097 роком. Княже місто Теребовля.. Якщо ви подорожуєте Західною Україною. обов’язково завітайте до цього чудового містечка.
Читати далі
Мої п'ятикласники не могли дочекатись цієї подорожі за межі рідного міста. Це перша наша велика прогулянка . Маршрут Микулинці _ Теребовля. Можна було б і подалі поїхати, наприклад, у Львів, Чернівці. і навіть у київ. Але гадаю . що якщо ти живеш на Тернопіллі, то просто зобов'язаний знати свій рідний край, його історію, культуру, природні пам'ятки.
7 Чер, 2014 |
