:::: МЕНЮ ::::
Статті з тегом:подорожі

Тернопільські стежки Тараса Шевченка. Зупинка друга- Вишнівець

IMG_8740

Як і обіцяла, розповідаю про нашу другу зупинку, яку ми зробили, подорожуючи тернопільськими стежками Тараса Шевченка. Ця зупинка – у невеликому містечку Вишнівець. Не буду заглиблюватись в історію, згадаю лишень деякі моменти. Перша писемна згадка про Вишнівець датується 1395 роком. У привілеях польського короля Владислава Варначика від 9 липня 1463 року знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові, який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. З 1494 року на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких. Тут народився Дмитро – Байда Вишневецький, легендарний засновник козацької дружини на Малій Хортиці (1550 р.), яка стала першим прототипом Запорізької Січі на Дніпровських порогах. На початку ХУШ століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої, Міхал Сервацій перебудував розорений родовий замок у пишний палац по типу французьких позаміських резиденцій. Інтер’єри палацу вражають сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток перейшов у власність найближчих родичів князів Вишневецьких – графів Мнешенків (Мнішеків). В 1846 році Вишнівець відвідав Т. Шевченко. За завданням Археографічної комісії поет їздив на Волинь та Поділля змальовувати історичні та археологічні пам"ятки. У вересні 1848 року в замку над Горинню побував відомий французький письменник Оноре де Бальзак, який зупинився в князів Вишневецьких. Саме третій опублікований лист письменника до своєї коханої був написаний у Вишнівці. Невеличке відхиленя від статті: Якщо ви надаєте перевагу авіатранспорту і живете в Росії, ви можете знайти дешеві квитки з Екатеринбургу в Красноярск. Перші дослідження про перебування Тараса Григоровича Шевченка у Вишнівці почав відомий український поет і вчений Василь Щурат. У 1905 році він побував у містечку, де записав спогади 80-літнього Ф.М.Кружилки, які пізніше вмістив у книзі «З життя і творчості Т.Г.Шевченка». Там, зокрема, є такі рядки: «А за Шевченка чували? Бо він тут був… Як не малює, то щось пише. За щось таке його заарештували. Повідали, сам цар його боявся — його пісні. Я ще молодий був. То не раз балакав з ним…» Тут Шевченко почув про сумнозвісну «гру у шахи». Це була така собі «жорстока забаганка графів Мнішеків, котрі звеліли викласти з каменю велетенську шахову дошку, а роль фігур виконували кріпаки. Той із панів, який вигравав «фігуру», забирав її собі у власність. Не одній матері довелося тоді оплакувати сина, дівчині – нареченого, братові – сестру…» Розповідають, що, дізнавшись про такі витівки власника палацу, поет зірвався з місця, довго ходив, а потім співав українську народну пісню “Ой, горе тій чайці”. (Євген Дорош. Тарас Шевченко на Поділлі і Волині. Тернопіль, 2002). Кобзаря зацікавив палац і будівлі, які були на території палацу. І не лише своєю архітектурою, а й тим, що тут побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі у свій час зібрали бібліотеку, яка налічувала 15 тисяч книг. У замку була картинна галерея, у якій зберігалися полотна відомих художників Рембрандта, Гольбейна та інших. А на другому поверсі знаходився великий театральний зал із оздобленими ложами. До слова, цей зал зберігся і досі. Тут тепер зал місцевого будинку культури. Тарас Шевченко робив замальовки замку і призамкової церкви з півдня. На жаль, ці його роботи не збереглися. Про те, що у Вишнівці. зокрема у палаці перебував Великий Кобзар свідчить відкрита меморіальна дошка біля входу. У 1989 році було встановлено пам’ятник Шевченку на центральній площі селища. А ще до сьогодні у Вишнівецькому палацовому парку стоїть кам’яна лавка, де нібито сидів Кобзар. Ми із задоволенням теж на ній посиділи. Хто зна , може, після цього когось навідає поетична муза.

Читати далі


Співець Кременеччини

IMG_9249

Зовсім недавно я розповідала вам, дорогі мої читачі про подорож до Кременця і обіцяла, що далі буде наступна наша зупинка у Вишнівці. Але так сталось. що у Кременці ми трішки затримаємося. Справа в тому, що я хочу запросити вас на чудову виставку, яка 3 червня відкрилась у Обласному художньому музеї файного міста Тернополя. Тут оселились 75 картин співця Кременеччини  Богдана Романюка. "Богдан Романюк. 75 років – 75 картин" – так називається ця неймовірно прекрасна виставка. Якщо ви зайдете до зали музею, вам не захочеться звідти йти, адже ви поринете у атмосферу старовинного Кременця. А Кременець – це прекрасне місто, де кожен камінчик дихає історією, де живуть талановиті роботящі, прекрасні люди.

Читати далі


Тернопільські стежки Тараса Шевченка. Кременець

IMG_8625

Якщо ви любите мандрувати, то вас неодмінно зацікавить чудовий маршрут по західній Україні. Повірте, у нас є на що подивитись. Сьогодні я розкажу вам трішки про старовинне західноукраїнське місто Кременець. Воно старіше за мій Тернопіль більш як на триста літ. Перша писемна згадка про нього у галицько-Волинському літописі датується 1227 роком. Саме тоді Данило Галицький вщент розгромив військо угорського короля Андраша ІІ.

Читати далі


Тернопіль зацвів ірисами

IMG_8335

Ще зовсім недавно файне місто буяло каштановим цвітом. А сьогодні Тернопіль зацвів ірисами.Вони зацвіли у центральному сквері біля пам’ятника славетній землячці Соломії Крушельницькій, у парку Імені Тараса Шевченка…
Читати далі


Цей позитивний Львів

Якісь неповних три години – і потяг Тернопіль- Львів вихлюпнув на перон Підзамче натовп пасажирів, серед яких і мене разом із Аллою. Львів зустрів нас сонечком, а не дощем, про який віщували сайти синоптиків. На щастя, їхні прогнози виявились неправдивими. Ура! Парасолька, яку я завбачливо вкинула в сумку, не знадобиться. Сьогодні нам треба  потрапити на виставку «Етно-лялька 2014», яка розмістилась у Палаці мистецтв, щоб забрати свої ляльки. Часу було вдосталь, аби в черговий раз насолодитись містом Лева, адже потяг на Тернопіль аж о шістнадцятій тридцять. Так що, Львове, приймай нас у свої теплі кавовво-духмяні обійми! Вже вкотре у Львові, а кожного разу як вперше! Сьогодні ми на пару дружно задирали голови, щоб роздивлятись ліпнину на будівлях.  Щоразу, приїжджаючи на Підзамче, не раз ходила вулицею Б. Хмельницького, а не помічала, що на одному з будинків лев’ячу голову  обіймають два чудових амурчики!

Читати далі


Поки ще свіженькі спогади… Хмільник. Палац І. Кісідо

2h

В ніч з суботи на неділю повернулась із славного міста – курорту Хмільник. Вам знайоме це містечко на Поділлі? Чудове! Відвідую його вже впродовж десяти років з невеличкими паузами. Тож бачу, як воно змінюється. У Хмільнику буяє золота осінь, цвітуть чорнобривці, айстри, майори. У центрі міста з’явився новий пам’ятник – Матері.

Читати далі



Розкажу про Тернопіль

hram

Дуже хочу , щоб про наше файне місто Тернопіль дізналися у світі. Тож, випадково натрапивши в інтернеті на сайт "Из зимы в лето" і прочитавши про фотоконкурс "Настроение моего города" вирішила взяти у ньому участь. Статтю написала. Коротеньку, інтригуючу. Ну, не можна ж написати все в одній статті про своє найкраще місто. Запрошую у свою блогохатку, нехай знайомляться з файним містом Тернополем!

Читати далі


Три дні у Львові

img_2336

Якось аж образливо… Вже середина відпустки, а ще ніде не були… Хоча… Були у Львові під час джазового фестивалю! Як чудово, що Львів – наш сусід! Якась година – і ти вже у місті старого Лева. Ну, година це автівкою. Цього разу ( а саме 12 липня, в п’ятницю) все було інакше – дизелем або матрисою, як кажуть у нас. Телембаєщся три години цим потягом. Хоча і в цьому телембанні завжди шукаєш позитив. Ну, наприклад, спостерігаєш за пасажирами, контролерами, міліціянтами та іншою публікою, яка сидить, стоїть, висить, лежить, штовхається, пробирається у всіх довжелезних кількох вагонах. І все заради чого? Хто як… Хто на дачу, хто заробити, хто в гості (як ми , наприклад). Цілі у всіх різні, шлях – один – залізницею у матрисі. Головне – до Озерної доїхати. Там стає легше – вагони порожніють, і ти до Красного їдеш в напівпорожньому потязі. Лєпота! Щоправда, що ближче до Львова, то порожніх місць меншає, і ти вже не простягнеш ноги на лавці, щоб подрімати перед виходом. Подрімати, бо всі газети, що взяли з собою в дорогу, прочитані, кросворди розгадані, думки передумані. Ну, от і місто Лева нарешті. Зустрічає воно цього разу нас не дуже радісно – дощем. Ну, що ж, дощ, то дощ. Сонцю ж теж треба колись відпочити. Може. завтра, буде воно, сонечко. Принаймні синоптики обіцяли у Львові на 13 липня гарненьку картинку: хмарку із сонечком і крапельками і заманливими цифрочками, які утворюють число 23. На другий день наші надії на гарну погоду знову не виправдались. Львів плакав і 13, і 14 з невеличкими паузами. Таке собі красиве заплакане місто…Дощ до блиску мив львівську бруківку, верхівки соборів, вежу міської ратуші, левів, сажотруса, котрий прилаштувався на драбині, яку примостив собі на розі будинку, що на площі Ринок, і звідти весело поглядав на зграйки мокрих від дощу туристів, – ті зграйкою бігли за симпатичною дівчиною-екскурсоводом. А он біля оперного молодята у весільному вбранні. А що молодятам дощ? Вони – щасливі. Вже ніч опустилась на місто. Дощ не вщухає. А місто – воно прекрасне вночі, таємниче. Дощ, вогні, блискуча вмита дощем бруківка на площі Ринок, звуки органа і скрипки, стукіт коліс Диво-поїзда, брязкіт лицарської зброї у дворі Палацу Потоцьких, відкриті настіж двері музеїв – це Ніч у Львові…

Читати далі


Сторінки:123456