:::: МЕНЮ ::::
Статті з тегом:народні звичаї

… Ой зов’ю вінки, да на всі святки, ой на всі святки, на всі празники, та рано, рано – на всі празники…

IMG_3761

Так співали дівчата на Купальські свята. плетучи вінки. Як тільки – но розвидниться й дівчата вмиються водяною росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йшли до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Коли ж віночки вже сплетені, зілля, яке залишалося, кидали у воду або розтрушували, співаючи:
Читати далі


Намалюю писанку

IMG_2915

З давніх давен в Україні існував звичай писати писанки.
Яйця розписувались різноманітними орнаментами – геометричними, зооморфними. Кожен колір у писанковому розписі має власну символіку. Розписане яйце символізує джерело життя , усе живе.
Читати далі


Різдво зустрічати, вікна прикрашати…

IMG_1026-2

Традиції прикрашати оселі в очікуванні Нового Року та Різдва існують давно. Так з  Америки до нас прийшла традиція прикрашати вікна та двері декоративними або свіжими вінками. Цікаві і своєрідні німці. До Різдва вони намагаються прикрасити не тільки свою квартиру, але і вікна будинків, розписуючи їх сніжинками та новорічними картинками. До речі, не тільки до свят.
Читати далі


У бібліотеці-музеї робили великодню ляльку

IMG_9665

До Великодня ще далеко. Але вже можна готуватись.  ще якийсь місяць-другий – і Новий Рік, Різдво. А там – і Великдень не за горами. Як кажуть, готуй сани влітку. Перефразуємо цю відому приказку:готуй Кіру Саракості восени, тож якраз до передвеликодного посту будеш готовий.
Читати далі


Витинанка Берегиня

IMG_9626

У дохристиянських віруваннях Берегиня-Мати – Велика Богиня, головна богиня життя, добра, захисту людини від усякого зла, покровителька врожаїв. А ще – захисниця оселі, малих дітей від всілякого лиха, від хвороб, смерті. Берегиню зображали на білих рушниках (оберегах),які вивішували на вікнах, дверях. Там вони мали захищати людину від темних сил. Берегинею називають жінку, яка підтримує і береже домашнє вогнище, виступає покровою усьому родинному колу, передусім це – жінка-мати. Українці не лише вишивали берегиню на рушниках, малювали на писанках, але й витинали із паперу. У знайдених найдавніших орнаментах писанок богиня Берегиня зображена обов'язково з піднятими вгору руками. Зустрічались писанки із зображенням чотирирукої, і навіть шестирукої Берегині.

Читати далі


Кізонько моя люба…

IMG_7599

 А у  середу в літній Дитячій школі "Дивосвіт" діти виготовляли народну іграшку "Коза". Доки хлопці ганяли м'яча, дівчата творили, чаклували. Для виготовлення іграшки волонтери заготували джутовий шнур, кольорові нитки, барвисті клаптики тканини. Півтори години наполегливої праці – і ціле козяче царство готове. Рогаті красунечки, вбрані у барвисті спіднички та запаски, з бантиками на ріжках розташувались на столі для фотосесії. А потім – світлина на згадку із своїми  маленькими майстринями. Не відставли від дівчаток і волонтери, і  Ліля.  Чемпіонам теж іноді корисно погратися іграшками. Тож чемпіонка  стараннно мотала козу і , сподіваюсь, була дуже втішена результатом. Ось такі дива у "Дивосвіті"!

Читати далі


Міфи Давньої України. Читаю – витинаю

IMG_7076

Десь місяців з півтора  тому забрела у книгарню «Є», що на Валовій. Люблю переглядати нові надходження, особливо ті, що стосуються нашої древньої культури. Мою увагу привернула товстенька книга у коричневій палітурці із загадковим жіночим обличчям, обрамленим польовими квітами і назвою «Міфи та легенди Давньої України». Автор – Валерій Войтович, історик, філософ, релігієзнавець, художник-живописець. Відкрила і почала читати. Після кількох сторінок я зрозуміла, що не спинюсь. Тож попрямувала із книжкою до каси. Чесно кажу, що якщо вже мені що припаде до душі, то про ціну не питаю. Так сталось і цього разу.

Читати далі


Дивлюсь я на небо…

IMG_6835

1.IMG_6766

Якби я була живописцем, я б, напевно, найбільше малювала небо. Так мені здається. Я не художник, тому не малюю . Але у моїй сумочці серед всіляких жіночих дрібничок, потрібних і не дуже, завжди є фотоапарат. Зовсім не крутий за сьогоднішніми мірками, але зате надійний і улюблений дружок, з яким я не розлучаюся. Я люблю фотографувати небо. Воно щоразу таке різне – чисте і захмарене, блакитне і сіре аж до чорного, червоне, мов розпечена пательня. Воно таке далеке, безмежно-високе, коли ти лежиш у траві серед квітів і дивишся на хмарки, що пропливають по ньому,і таке близьке, коли ти піднімаєшся на Говерлу і ніби заходиш у хмари як у храм. Небо притягує, небо манить. Чому так? Це ж, напевно, не просто так. Можливо, хтось, читаючи ці мої роздуми, скаже: «Зайнятись нічим тобі». Але більш ніж впевнена, десь там, на підсвідомому рівні, кожному було б цікаво, чому нас манить небо. А все дуже просто, виявляється.  Ще на ранніх стадіях розвитку людини існував культ Неба і його дружини – Матері Землі. Небо – це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями. За народними уявленнями небо – наземний простір, де царюють птахи, де бувають блискавки, грім, вітер, звідки падають сніг, дощ, град. За кольором неба вгадували погоду, у Біблії про це так: «Ви ізвечора кажете:- Буде погода, червоніє небо. А ранком:- Сьогодні негода,- червоніє-бо небо похмуре».За релігійними ще дохристиянськими уявленнями , Небо – місце перебування богів, ангелів, святих, душ померлих; це – вічне царство, рай. Небо, за стародавніми уявленнями – це Палата Божа, а зорі – це вікна.

Читати далі



Сторінки:12345