:::: МЕНЮ ::::
Статті з тегом:фото

Білоруські сторінки. Навчання

13584905_990361677738563_7581522312022380648_o

Субота і неділя чи не найнасиченіші дні у Білорусії. В суботу відбулось відкриття самого симпозіуму. Слово мав директор коледжу, співробітник Історико-художнього музею в Домодєдово. хранителька колекції витинанок А.О., Петриченко.
Читати далі


Білоруські сторінки. Вечірка

Сторінка сьома. Вечірка

Після напруженого дня – смачна вечеря. А далі душа прагне видовищ, відпочинку. Білоруські друзі чудово все продумали і влаштували вечірку, на якій ми гарно відпочили, поспілкувалися. Після спекотного білоруського сонця так хотілося прохолоди. Тож нас запросили у літню концертну залу у внутрішньому дворі коледжу. Пречудове місце. «І бачыць Бог: есть музыка над нами!» – прекрасні слова. І вона, музика, об’єднує!

Читати далі


Білоруські сторінки (йдемо далі)

IMG_3786-001

Сторінка шоста. Відкриття тимчасової виставки учасників симпозіуму.

Настала п'ятниця. Сьогодні прибули решта учасників із Литви, Росії, Польщі, Білорусі.  Ще звечора до нас вкімнату завітала Світлана Леонідівна Яворська. Я отримала перший урок. Чесно кажучи, від отриманої інформації здавалось, вибухне мозок. Ото б ще не забути всіх зауважень, побажань! Світлана леогнідівна – чудова людина. Строга, пряма, вимоглива. Я себе відчувала школяркою, яка не вивчила уроку. Але це все тільки на користь. Дякую, Світлано Леонідівно, за науку. Тож після такого вечора довго не могла заснути.Але зате зранку я вже знала, які саме роботи представлю на виставці. Вже о пів на першу, а то й раніше, до виставкової зали коледжу почали збиратися учасники симпозіуму. Кожен займав собі стенд чи інше місце для своїх робіт. Тут відбувалися знайомства. Уже не віртуальні, а в реальному житті. Неймовірні відчуття! Багатьох  знала лише через Фейсбук, а тут! Дівчатка з коледжу допомагали розвішувати  витинанки.  Відкриття виставки відбулось о 16.30. Все було чудово, урочисто і тепло. Грав струнний квартет коледжу. З привітанням виступили директор колледжу, завідуюча відділенням декоративно – прикладного мистецтва, організатори симпозіуму С. Яворська і А. Петриченко. Було сказано багато теплих слів, було живе спілкування, нагородження учасників конкурсів, обмін подарунками, нові знайомства. Це просто незабутні враження!

Читати далі


Білоруські сторінки (продовження)

IMG_3825-001

Сторінка четверта. Молодечино. Державний музичний коледж імені М. Огінського

Знайти коледж виявилось нескладно. Маршрутний автобус за 4 тис. білоруських рублів довіз нас з Оленою  на вулицю Велікі Гостінєц, де і знаходився коледж. Автобусна зупинка, на якій ми вийшли, була майже поряд з цим закладом. Молодечненський коледж  постав перед нами у всій красі. Велична будівля з колонами, схожа на театр. А перед нею фігура молодого композитора М. Огінського. Історія коледжу почалась 1958 року, коли в Молодечному було відкрите музичне училище.
Читати далі


Білоруські сторінки. Як я була учасником Міжнародного симпозіуму

IMG_0273

Сторінка перша. Як починалось…

Серпень 2015 року. Майстриня витинанки і петриківського розпису з Бердянська, моя віртуальна подруга ( велика сила – інтернет і соціальні мережі!). редактор сайту «Українська витинанка» Олена Харченко агітує мене взяти участь у Шостому Міжнародному симпозіумі з проблем вирізання із паперу.
Читати далі


Древній Золочів очима тернополян

IMG_8320

Відпустка добігла кінця… Завтра – до праці! Це звучить не дуже солодко… Добре що ввечері в суботу мені в голову прийшла думка кудись вирватись бодай на день з Тернополя. Ні, я страшенно люблю своє файне місто. Але 56 вчительських відпускних днів в місті на розпеченому асфальті або у чотирьох стінах міської багатоповерхівки ( бо таки в хаті прохолодніше) – це  просто подвиг для такої людини як я. Тож вивчиши пропозиції інтернету, точніше розклади маршруток, які курсують на не дуже далекі відстані (по часу до півтори години), спинила свій вибір на Золочеві.

Читати далі


Кізонько моя люба…

IMG_7599

 А у  середу в літній Дитячій школі "Дивосвіт" діти виготовляли народну іграшку "Коза". Доки хлопці ганяли м'яча, дівчата творили, чаклували. Для виготовлення іграшки волонтери заготували джутовий шнур, кольорові нитки, барвисті клаптики тканини. Півтори години наполегливої праці – і ціле козяче царство готове. Рогаті красунечки, вбрані у барвисті спіднички та запаски, з бантиками на ріжках розташувались на столі для фотосесії. А потім – світлина на згадку із своїми  маленькими майстринями. Не відставли від дівчаток і волонтери, і  Ліля.  Чемпіонам теж іноді корисно погратися іграшками. Тож чемпіонка  стараннно мотала козу і , сподіваюсь, була дуже втішена результатом. Ось такі дива у "Дивосвіті"!

Читати далі


Подорож до Кривого Рогу. Частина перша. Місто довжиною в життя

IMG_7294

Чим ближче був день від’їзду до кривого Рогу, тим більше я хвилювалась. Ну це ж треба було в інтернет залізти і начитатися спогадів наших мандрівників,  котрі вже встигли побувати у цьому місті на Дніпропетровщині… Але квитки придбані, цікавість розбирає, тож напередодні півдня збираю сумку, так ніби я не на два дні їду, а на місяць.  І ось настав цей день і цей час. Оголосили посадку – і я вже у вагоні. За кілька хвилин поїзд рушає. Чоловік каже по телефону, що у мене обличчя щасливої дівчинки. Він не здогадується, що це маска, за якою я намагаюсь приховати хвилювання. Щоправда, я йому про це непрозоро натякнула. І ось потяг Львів-Запоріжжя мчить мене у невідомість. Намагаюсь відволіктися від нав'язливих думок, читаючи  якусь книжку про бомжа, який потрапив у Одесу ( добре що не у Кривий Ріг). Поспішала, тож вкинула у сумку першу книгу, яка потрапила на очі. У Хмельницькому підсіли двоє дівчат, які їхали до Жмеринки. Щебетали про щось своє. У Жмеринці вийшли, тож я знову була сама. Заснути не давало безконечне гепання дверей, матрац, набитий, напевне, галькою, і хропіння сусідів за перегородкою – класика потягового жанру. Вранці виявилось, що маю нових сусідів – подружню пару, яка прямує до Кривого Рогу. Розговорились. Попередили, що «лучче говорити у Кривому Розі по-русски», що нехороші слова там як добрий день у нас, та й культура – не Європа. Додали… Для себе зробила висновок – говорю українською, там теж люди живуть наші. Так година, друга – вже й почали помаленьку до пункту призначення наближатись. Усеньку ніч, кажуть, дощ тут був. Ого! За вікном- червоні калюжі на дорозі після дощу. Таких я ще зроду не бачила. Мене втішили – це ще нічого, бувають і жовті , і зелені.

Читати далі


Дивлюсь я на небо…

IMG_6835

1.IMG_6766

Якби я була живописцем, я б, напевно, найбільше малювала небо. Так мені здається. Я не художник, тому не малюю . Але у моїй сумочці серед всіляких жіночих дрібничок, потрібних і не дуже, завжди є фотоапарат. Зовсім не крутий за сьогоднішніми мірками, але зате надійний і улюблений дружок, з яким я не розлучаюся. Я люблю фотографувати небо. Воно щоразу таке різне – чисте і захмарене, блакитне і сіре аж до чорного, червоне, мов розпечена пательня. Воно таке далеке, безмежно-високе, коли ти лежиш у траві серед квітів і дивишся на хмарки, що пропливають по ньому,і таке близьке, коли ти піднімаєшся на Говерлу і ніби заходиш у хмари як у храм. Небо притягує, небо манить. Чому так? Це ж, напевно, не просто так. Можливо, хтось, читаючи ці мої роздуми, скаже: «Зайнятись нічим тобі». Але більш ніж впевнена, десь там, на підсвідомому рівні, кожному було б цікаво, чому нас манить небо. А все дуже просто, виявляється.  Ще на ранніх стадіях розвитку людини існував культ Неба і його дружини – Матері Землі. Небо – це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями. За народними уявленнями небо – наземний простір, де царюють птахи, де бувають блискавки, грім, вітер, звідки падають сніг, дощ, град. За кольором неба вгадували погоду, у Біблії про це так: «Ви ізвечора кажете:- Буде погода, червоніє небо. А ранком:- Сьогодні негода,- червоніє-бо небо похмуре».За релігійними ще дохристиянськими уявленнями , Небо – місце перебування богів, ангелів, святих, душ померлих; це – вічне царство, рай. Небо, за стародавніми уявленнями – це Палата Божа, а зорі – це вікна.

Читати далі


Знову до Львова! Частина третя. Вільне плавання

IMG_6436

Ну, що ж, те, що запланували ми з екскурсоводом Юлією. виконано. А тепер – те. чого чекали найбільше:вільний час! Одним словом – свобода! хай пробачать мене батьки моїх дітлахів, але я ризикнула – дозволила їм насолодитись Львовом! Погодьтеся, що їм, 12-13 річним, хочеться свободи від нас усі, дорослих, хоч на годинку. Тож провівши інструктаж щодо цікавинок, які є навколо площі Ринок а також щодо безпеки ( не у кожному місті по вулицях трамваї їздять), я відпустила дітлахів у вільне плавання на годинку. Двоє 4-класників, які з нами подорожували не повірили.  «Як, самі гуляти?» – здивовано запитали вони. Самі! І брат із сестричкою щасливі майнули в бік шоколадної майстерні.

Читати далі


Сторінки:1234567