:::: МЕНЮ ::::
Статті з тегом:фото

Кізонько моя люба…

IMG_7599

 А у  середу в літній Дитячій школі "Дивосвіт" діти виготовляли народну іграшку "Коза". Доки хлопці ганяли м'яча, дівчата творили, чаклували. Для виготовлення іграшки волонтери заготували джутовий шнур, кольорові нитки, барвисті клаптики тканини. Півтори години наполегливої праці – і ціле козяче царство готове. Рогаті красунечки, вбрані у барвисті спіднички та запаски, з бантиками на ріжках розташувались на столі для фотосесії. А потім – світлина на згадку із своїми  маленькими майстринями. Не відставли від дівчаток і волонтери, і  Ліля.  Чемпіонам теж іноді корисно погратися іграшками. Тож чемпіонка  стараннно мотала козу і , сподіваюсь, була дуже втішена результатом. Ось такі дива у "Дивосвіті"!

Читати далі


Подорож до Кривого Рогу. Частина перша. Місто довжиною в життя

IMG_7294

Чим ближче був день від’їзду до кривого Рогу, тим більше я хвилювалась. Ну це ж треба було в інтернет залізти і начитатися спогадів наших мандрівників,  котрі вже встигли побувати у цьому місті на Дніпропетровщині… Але квитки придбані, цікавість розбирає, тож напередодні півдня збираю сумку, так ніби я не на два дні їду, а на місяць.  І ось настав цей день і цей час. Оголосили посадку – і я вже у вагоні. За кілька хвилин поїзд рушає. Чоловік каже по телефону, що у мене обличчя щасливої дівчинки. Він не здогадується, що це маска, за якою я намагаюсь приховати хвилювання. Щоправда, я йому про це непрозоро натякнула. І ось потяг Львів-Запоріжжя мчить мене у невідомість. Намагаюсь відволіктися від нав'язливих думок, читаючи  якусь книжку про бомжа, який потрапив у Одесу ( добре що не у Кривий Ріг). Поспішала, тож вкинула у сумку першу книгу, яка потрапила на очі. У Хмельницькому підсіли двоє дівчат, які їхали до Жмеринки. Щебетали про щось своє. У Жмеринці вийшли, тож я знову була сама. Заснути не давало безконечне гепання дверей, матрац, набитий, напевне, галькою, і хропіння сусідів за перегородкою – класика потягового жанру. Вранці виявилось, що маю нових сусідів – подружню пару, яка прямує до Кривого Рогу. Розговорились. Попередили, що «лучче говорити у Кривому Розі по-русски», що нехороші слова там як добрий день у нас, та й культура – не Європа. Додали… Для себе зробила висновок – говорю українською, там теж люди живуть наші. Так година, друга – вже й почали помаленьку до пункту призначення наближатись. Усеньку ніч, кажуть, дощ тут був. Ого! За вікном- червоні калюжі на дорозі після дощу. Таких я ще зроду не бачила. Мене втішили – це ще нічого, бувають і жовті , і зелені.

Читати далі


Дивлюсь я на небо…

IMG_6835

1.IMG_6766

Якби я була живописцем, я б, напевно, найбільше малювала небо. Так мені здається. Я не художник, тому не малюю . Але у моїй сумочці серед всіляких жіночих дрібничок, потрібних і не дуже, завжди є фотоапарат. Зовсім не крутий за сьогоднішніми мірками, але зате надійний і улюблений дружок, з яким я не розлучаюся. Я люблю фотографувати небо. Воно щоразу таке різне – чисте і захмарене, блакитне і сіре аж до чорного, червоне, мов розпечена пательня. Воно таке далеке, безмежно-високе, коли ти лежиш у траві серед квітів і дивишся на хмарки, що пропливають по ньому,і таке близьке, коли ти піднімаєшся на Говерлу і ніби заходиш у хмари як у храм. Небо притягує, небо манить. Чому так? Це ж, напевно, не просто так. Можливо, хтось, читаючи ці мої роздуми, скаже: «Зайнятись нічим тобі». Але більш ніж впевнена, десь там, на підсвідомому рівні, кожному було б цікаво, чому нас манить небо. А все дуже просто, виявляється.  Ще на ранніх стадіях розвитку людини існував культ Неба і його дружини – Матері Землі. Небо – це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями. За народними уявленнями небо – наземний простір, де царюють птахи, де бувають блискавки, грім, вітер, звідки падають сніг, дощ, град. За кольором неба вгадували погоду, у Біблії про це так: «Ви ізвечора кажете:- Буде погода, червоніє небо. А ранком:- Сьогодні негода,- червоніє-бо небо похмуре».За релігійними ще дохристиянськими уявленнями , Небо – місце перебування богів, ангелів, святих, душ померлих; це – вічне царство, рай. Небо, за стародавніми уявленнями – це Палата Божа, а зорі – це вікна.

Читати далі


Знову до Львова! Частина третя. Вільне плавання

IMG_6436

Ну, що ж, те, що запланували ми з екскурсоводом Юлією. виконано. А тепер – те. чого чекали найбільше:вільний час! Одним словом – свобода! хай пробачать мене батьки моїх дітлахів, але я ризикнула – дозволила їм насолодитись Львовом! Погодьтеся, що їм, 12-13 річним, хочеться свободи від нас усі, дорослих, хоч на годинку. Тож провівши інструктаж щодо цікавинок, які є навколо площі Ринок а також щодо безпеки ( не у кожному місті по вулицях трамваї їздять), я відпустила дітлахів у вільне плавання на годинку. Двоє 4-класників, які з нами подорожували не повірили.  «Як, самі гуляти?» – здивовано запитали вони. Самі! І брат із сестричкою щасливі майнули в бік шоколадної майстерні.

Читати далі


Знову до Львова! Зупинка перша . Пантеон

IMG_6287

Про цю подорож до славного міста Лева мала написати ще в травні. Саме тоді в останню неділю травня мої семикласники вирушили тоді в свою чергову подорож. Але все склалось не так як бажалось. Тож сьогодні мені захотілось знову подумки повернутись до міста, яке я дуже люблю. Сподіваюсь, що незабаром буду там не лише подумки. Отож, 24 травня 2015 року, неділя. Комфортабельний автобус мчить нас до Львова. Зранку погода чудова, а якщо вірити інтернету, то й день обіцяє бути гарним. Півтори годин пролітає швидко, і ми заїжджаємо на околиці Львова. Ранок. Місто ще дрімає, лише чути дзенькіт трамваїв, під колесами – бруківка. Це таке класне відчуття, коли ти їдеш по бруківці. Принаймні, мені дуже подобається. Якщо заплющити очі, то ніби ти на возі по грунтовій польовій дорозі на празник у сусіднє село їдеш. Той, хто так не їздив, той не знає. А у Тернополі лише шматочок вулиці є з бруківки ( через дамбу на масив «Дружба»). Перша наша зупинка – історико- архітектурний заповідник Личаківське кладовище. Скільки разів була у Львові, а тут ще не була. Хоча, здається, років зо 25 тому. А, може, це déjà vu? Тут нас зустріла чудовий екскурсовод, яка й показала нам найцікавіші місця цього заповідника – місця, де спочивають найвидатніші українці.

Читати далі


Карамельний рай у файному місті

IMG_5191

А у нас в квартирі – газ, а у вас?

А у нас сьогодні кішка родила вчора кошенят, а у вас?..

А у нас…

А у нас, скажуть львів'яни, є Майстерня Шоколаду, є Майстерня Карамелі. А у вас, тернопляни, що таке особливе є?

Читати далі


Глянь, моя дитино, через Україну, через нашу хату вже качки летять…

IMG_4256

IMG_4261

Мимоволі згадалась ця гарна стара пісня, коли минулої середи йшли з онуком через рідний парк Топільче. Була чудова післяобідня пора У неймовірно блакитному небі ніби розпластав крила велетенський білий птах ( схожий на лебедя – підмітив Артемко). Але вже  десь за якусь часину почало сутеніти, і небесное шатро зарожевіло.

Читати далі


“Тролейбус щастя” у файному місті або Враження пересічного пасажира

IMG_3822

Ви вірите в казку? Ні? Ну, то хоча б у маленьке диво, ну хоча б у свято,  хоча б у такий день як свято Миколая? Ну, хоч трішечки.  А я вірю!

Диво почалось із самого ранку. Я стояла на зупинці «Збаразький поворот», чекала на який – небудь транспорт, який довіз би мене на масив «Дружба» . Маршрутки щось довгенько не було. Аж на тому боці показався тролейбус. Може, «одиничка», –  подумала я. – Значить пощастило. І справді, засвітився вогник повороту, це справді був перший тролейбус. Не просто тролейбус, а  «Тролейбус щастя».    Дорогі мої, якщо у вас настрій     геть нікудишній, дочекайтеся цього рогатого, веселого щасливого тролейбуса. Ну і що , що спізнитеся , зате отримаєте порцію позитиву. Я зайшла у тролейбус, вмостилась у крісло, і… «З святом Миколая вас!» – продзвенів над моєю головою веселий дівочий  голос,  і  простягнулась рука із цукеркою, справжньою. Те ж саме відбулось із моїм сусідом. Дівчата у червоних новорічних ковпаках швиденько поспішили  далі  по салону. Сусід розгублено пробурмотів : «А   гроші?», на що  я його заспокоїла, мовляв, сьогодні  безкоштовно возять.  Ну, це, звісно, я пожартувала, бо салоном вже просувалась поміж здивованих пасажирів усміхнена пані Оля Зозуля у синьому костюмі і синьому ковпачку – кондуктор веселого щасливого тролейбуса.

Читати далі


З Україною в серці творили дива вихованці зимової школи “Дивосвіт”

IMG_3800

Напередодні свята Святого Миколая у веселій країні "Дивосвіт" (гадаю, ви знаєте, що так називається школа. створена чемпіонкою світу Лілією Проць та бізнесменом Віталієм Мариновським) дітлахи робили диво-ангелят. Скажу вам по секрету, у ангелят претворились вухасті зайці. Таке собі чарівне перетворення. Справа в тому, що народились наші ангелята за МК   народної забавки зайчик -на -пальчик. 

Читати далі


П’ятий благодійний особливий

IMG_3398

IMG_3398Цієї події чекали з нетерпінням V Благодійний шкільний фестиваль все-таки відбувся. Чому «все-таки». Чесно кажучи, з початку вересня були сумніви – проводити чи не проводити.  В країні війна…. справжня війна, а ми співатимемо… Але чим далі йшов ворог вглиб країни, чим тривожнішими ставали новини, тим більше я розуміла, що цей фестиваль потрібний. Нам, кожному маленькому артисту, і головне – тим, хто там, в самому пеклі боронить нас, нашу Україну від цієї клятої рашистської чуми. Воїнам потрібна допомога, підтримка. А що можуть діти? Чим можуть вони допомогти? Відповідь була однозначною – ми маємо співати! Адже зірки організвують концерти у такий скрутний для країни час, щоб зібрати кошти і допомогти захисникам. А маленькі зірки чим гірші? Отож ми сказали фестивалю «Так»!

Читати далі


Сторінки:123456