:::: МЕНЮ ::::

Подорож у Струсів

IMG_9786     Давно збиралась поїхати у Струсів, та все ніяк не випадало. І от було чітко поставлено задачу – цієї суботи обов’язково маємо там бути. Самій якось сумно, тож кинула клич своїм восьмикласникам: «Хто зі мною – зустрічаємось о 8.15 на приміській автостанції!» Не знаю, чи то хлопці мої 1001-сон додивлялись, чи злякалися, що вдсвіта тільки сім градусів було надворі, але на автостанції мене чекали, як завжди, Юля і Софійка. Ну що ж, троє нас – це вже гарна компанія для подорожі. Хвилин за двадцять ми вже були в автобусі, який курсував маршрутом «Тернопіль-Заздрість». До години часу ми вже були у Струсові. Мало не проїхали зупинки. Через мене. Я ж в інтернеті вичитала, що їхати годину і 15 хвилин. А тут і години не пройшло, як автобус зупинився і водій оголосив нашу зупинку сааме на повороті на Заздрість. Тут біля цього повороту знаходиться сільське кладовище. Ото вибрали місце для вікенду, скажете. Справа в тому, що нам потрібно було відшукати могилу Стефанії Париллє. – Сестри Северини, котра у 1939-1941 роках проживала у родині Ольги та Родіона Сліпих. На жаль, ми не знайшли поховання Стефанії Париллє. Може, могила не збереглась? А, може, ми не там шукали. Все ж не втрачаємо надії. що найближчим часом дізнаємось. Якщо чесно, тут було цікаво. Старовинні надгробні пам`ятники струсівського кладовища – неповторні. Серед фігур святих, тварин, дівчат, дітей можна зустріти дивовижні й унікальні скульптури.Особливо їх багато на польському кладовищі, що через дорогу. Це варто побачити. На сільському кладовищі похований поет С. Будний, який помер 25-літнім, залишившись навічно молодим. На його могилі споруджено пам’ятник-надгробок у 1961 р..  Автор – скульптор Володимир Бець. Привертає увагу пам’ятник на могилі Ганни Білогуб-Вернигір. Скульптурна композиція виконана у вигляді бандури, обвитої гронами калини. Бандуристка, педагог народилася 24 серпня 1900 року у м. Перемишль Львівської області. Під час розпаду УНР її сім’я опинилася в таборі інтернованих у м. Вадовиці неподалік від Кракова. Ганна була однією з перших жінок-бандуристок у Західній Україні, концертувала на Волині та в Галичині. З 1936 була активісткою Союзу українок. Після другої світової війни змушена змінити прізвище на Вернигір і з дочкою Іриною-Орисею опинилася в с. Настасів на Тернопільщині. У 1950–69 роках вчителювала, а також навчала учнів гри на бандурі. Разом з учнями-бандуристами І. Пухальським, В. Обухівським, Б. та І. Кравчуками, А. Заячківським заснувала Струсівську капелу бандуристів. Померла Ганна Білогуб-Вернигір у Струсові 7 лютого 1972 року. На сільському цвинтарі поховано багато видатних українців, які народились, працювали у Струсові. Серед них і Ольга Сліпа – Народилася 20 липня 1921 року в Струсові у сім'ї лікаря Родіона Сліпого та перекладача Олььги Ситник . У 1939 році закінчила Тернопільську гімназію «Рідна Школа». А у 1944 році, закінчивши чотири курси Львівського медичного інституту, пішла в підпілля і працювала в Українському Червоному Хресті Чортківської округи. 19 грудня 1945 року була заарештована і засуджена військовим трибуналом Тернопільської області на 10 літ ув'язнення, яке відбувала в Донбасі, Горьковській та Карагандинській областях. Після звільнення в 1955 р., працювала з 1956 р. у Львові лаборантом у медінституті, медсестрою в облонкодиспансері, знову лаборантом у медінституті, згодом у науково-дослідному секторі кафедри фізіології зооветінституту. Закінчила зооветеринарний інститут (заочно) у 1975 р. з відзнакою. Останні роки Ольга Сліпа проживала в Струсові. Зібрала багато матеріалів для Струсівського краєзнавчого музею, розробила туристичні маршрути по Теребовлянщині а також працювала над створенням в Струсові філії краєзнавчого музею. Померла нескорена струсівчанка 11 травня 2003 року. Тут же і похована. Далі ми рушили у село. Спочатку – до Сільської Ради. двері якої згодом виявились гостинно закритими – субота. У людей же вихідний! Ну, що ж зробили кілька світлин на згадку на ганку сільради. Поряд – пам’ятник Степану Бандері. Його урочисто відкрили напередодні Дня незалежності 23 серпня 2009 року. Перед поїздкою ми трохи начиталися про славний Струсів. Так що теоретично були підковані – знали про синагогу, про костел святого Антонія, про Церкву Святого Миколая. До слова, дуже гарний костел! От тільки меси там бувають лише в неділю. Тож було закрито. Спустившись сходами вниз у напрямку до синагоги, ми зупинились. Назустріч нам надійшли хлопчики. Така собі маленька весела компанійка. Я не втрималась – хотіла сфотографувати. Та де там! З криками «нас знімають!» хлопці дружно почали закриватись хто чим – портфелем, рукою! Мати рідна! Ото налякала! Вирішили. що шпигуни чи що? Щоправда вже за кілька хвилин, дізнавшись, що ми з Тернополя, хлопці виклали всю інформацію : і хто із Струсова, хто з Тернополя, і де вони навчаються, і що їхня школа є і «звичайною школою і інтернатом одночасно», і що у них на території графський палац. На воротях школи виднівся яскравими різнокольоровими буквами напис «З Днем вчителя!». Класно! Нам не залишалось вибору – ми пішли прямо на букви! І ось ми вже на території графського парку. Зараз будемо графинями. Ще трохи далі пройдемо. Зліва – сучасний корпус – це, мабуть, і є та сама школа. Ну, але поки що, привітавшись здалека із двома жіночками, які сиділи на ганку школи, наша трійця пішла вперед. Там – палац! Графський! Коли підійшли ближче, побачили, що палац, на жаль, уже не той палац. Стан, звичайно, цієї колись величної будівлі – плачевний і невеселий. Я заплющила очі і спробувала побачити палац білим. Це тривало лише кілька секунд. На споруда, яка стояла перед нами, була сірою, пописаною, облупленою, знищеною часом і людьми. Сумно і гірко… Тільки усмішки дівчаток веселі, незважаючи ні на що. Вони, напевне, уявили себе графинями, які поважно спускаються сходами, стоять на балконах. споглядаючи красу парку. А тепер- до школи! Раптом когось застанемо, адже сьогодні все ж вихідний. Ну, вихідний це у звичайній школі, а от у такій як ця вихідних нема. Адже навчаються тут дітлахи зі всієї області, і не кожний їде додому у кінці тижня. то й попрямували ми прямісінько до школи. На сонечку грілись чергові – дві приємні усміхнені жіночки. Дізнавшись, що ми не місцеві і що ніякої загрози не становимо для їхнього закладу, із радістю провели нас до учительської. І як ви уже здогадались, в учительській було гамірно. Там були і вчительки, і дітлахи. Виявилось, що сьогодні 11-класники вітали своїх педагогів із прийдешнім (уже минулим, бо дописую я рівно через тиждень) вчительським святом. Тож настрій у всіх був чудовий. А тут ще й ми звалились, як сніг на голову.Але хочу вам сказати за кілька секунд ми зрозуміли, що нам у цій школі раді. Навіть святкового торта перепалозамученим туристам-дослідникам. Дружньої фотосесії Оксана Степанівна Бурега та Марія Григорівна Брантюк провели нам незабутню екскурсію по своїй рідній школі, за що ми дуже вдячні. Адже ми отримали стільки позитиву! Вчителі струсівського інтернату закохані у свій заклад, своє село, у своїх вихованців. Ця любов була у кожному слові, у кожному русі. Це навіть нам передалось. Я вже другий тиждень живу під враженнями і від побаченого, і від почутого, а слова Оксани Степанівни «ось це зроблено власними руками» просто не дають мені спокою. Щоб описати все почуте і побачене, треба багато часу. Тож ми обіцяли, що ще обов'язково повернемось. На прощання сфотографувались на східцях школи разом із вчителями і дітками. А після цього Марія Григорівна повела нас у музей Струсівські закутини, який розмістився у родинному будиночку Гірняків. Тут зберігається архів Ольги Сліпої – «нескореної струсівчанки". Тут ми дізналися про історію села, про видатних струсівчан – а струсівська земля дала світові величезну кількість славних імен! Ми тримали в руках старовинні рукописи Ольги Ситник Сліпої – видатної перекладачки, матері Ольги Сліпої. Це почуття, які не передати словами, коли ти тримаєш в руках важку стару книгу із пожовклими від часу сторінками, писану великою людиною від руки. Приїжджайте у Струсів! Не пошкодуєте! Там стільки цікавого! Це село з такою історією! І з такими людьми!

Читати далі


У бібліотеці-музеї робили великодню ляльку

IMG_9665

До Великодня ще далеко. Але вже можна готуватись.  ще якийсь місяць-другий – і Новий Рік, Різдво. А там – і Великдень не за горами. Як кажуть, готуй сани влітку. Перефразуємо цю відому приказку:готуй Кіру Саракості восени, тож якраз до передвеликодного посту будеш готовий.
Читати далі


Витинанка Берегиня

IMG_9626

У дохристиянських віруваннях Берегиня-Мати – Велика Богиня, головна богиня життя, добра, захисту людини від усякого зла, покровителька врожаїв. А ще – захисниця оселі, малих дітей від всілякого лиха, від хвороб, смерті. Берегиню зображали на білих рушниках (оберегах),які вивішували на вікнах, дверях. Там вони мали захищати людину від темних сил. Берегинею називають жінку, яка підтримує і береже домашнє вогнище, виступає покровою усьому родинному колу, передусім це – жінка-мати. Українці не лише вишивали берегиню на рушниках, малювали на писанках, але й витинали із паперу. У знайдених найдавніших орнаментах писанок богиня Берегиня зображена обов'язково з піднятими вгору руками. Зустрічались писанки із зображенням чотирирукої, і навіть шестирукої Берегині.

Читати далі


Пташка

13

У торбині із різнокольоровими клаптиками десь заховалася червона шматинка і ось такий сіренький ромашковий клаптик.  Покрутила в руках – щоб то таке змотати.? Аж руки сверблять щось робити. Якось сама собою пташина скрутилась. Ось і нова іграшка для маляти.  Чи у візочку підвисити, чи у колисці.  Турботлива матуся знайде їй застосування.  І часу багато не займе, і клаптики яскравої тканинки завжди у хаті знайдуться, і шнурочок, і нитка кольорова.. Так і пращури наші робили – аби дитинка не плакала, забавку їй майстрували з того, що під руки потрапить.От і я змотала пташину. Чи це жайворонок, чи яка інша пташина, хто зна. Головне – з любов'ю і теплом. 

Читати далі


Відкриття пам’ятника юному герою визвольних змагань

IMG_8829

Сьогодні у файному місті Тернопіль відкрили пам'ятник юному герою визвольних змагань українського народу Славкові Луцишину. Він народився 22 травня 1908 року у с. Загребелля під Тернополем на колишній вулиці Болотній (тепер – Чумацькій). Загребелля давно злилося із містом. Пам'ятаю, як ми приїхали із Чернігівщини у Тернопіль і оселились у татових друзів "на Загребеллі". Назви вулиці вже й не пам'ятаю, але так і говорили, що живемо на Загребеллі. І оце прожила 45 років у Тернополі, а лише тепер вперше почула про маленького героя. Якось аж не по собі – соромно, образливо, що ми так погано знаємо свою історію, своїх героїв. Слава Богу, що є люди, які хоч тепер відшукали, повернули із забуття нове ім'я. Це надзвичайно важливо для усіх нас, для наших дітей, онуків, майбутніх поколінь. Ініціаторами встановлення пам’ятника Славкові Луцишину є група тернополян, яку очолює історик Сергій Ткачов. Активно долучилися до встановлення цього пам’ятника і активісти громадської організації “Міщанське братство”. Автор скульптури – Дмитро Пилип'як. "Увінчує скульптуру – птах – галка. Галки – птаха, яка була гербом с Галичини. Славко був галичанином, він відстоював свою землю," – розповів автор.

Читати далі


Древній Золочів очима тернополян

IMG_8320

Відпустка добігла кінця… Завтра – до праці! Це звучить не дуже солодко… Добре що ввечері в суботу мені в голову прийшла думка кудись вирватись бодай на день з Тернополя. Ні, я страшенно люблю своє файне місто. Але 56 вчительських відпускних днів в місті на розпеченому асфальті або у чотирьох стінах міської багатоповерхівки ( бо таки в хаті прохолодніше) – це  просто подвиг для такої людини як я. Тож вивчиши пропозиції інтернету, точніше розклади маршруток, які курсують на не дуже далекі відстані (по часу до півтори години), спинила свій вибір на Золочеві.

Читати далі


Джинсові фантазії

IMG_8160

Шукала теку для свох витианок, ну  таку як художники мають.  На просторах Інтернету що завгодно можна знйти. І теку ( планшет художника ) також. Але ж ціни! Мамусенько моя рідна! Тож довелося залізти до шафи і видобути звідти своє джинсове багатство. Цього добра у мене у вигляді джинсів, спідниць,  у які не влажу, або які не модні, або які попротирались, – хоч греблю гати. Ну, греблю гатити мені не доведеться, а планшет вийде.  Помудрувала  трохи і до вечора зліпила. Ще залишилось ремені пришити. Так що поки що не хвалюсь. 

Читати далі


Кізонька Мамуня.МК

Fotocolage-3

Як і обіцяла, сьогодні пролпоную свій МК . Робимо Кізоньку Мамуню. Для виготовлення іграшки нам потрібно:

джутовий шнур, бавовняні біла та червона нитка, клаптик барвистої тканинки, вишитий клаптик для фартушка, намистини ( дві для очей-чорні або сині, більші (12) червоні для намиста), ножиці для розрізання шнура (тканинку ми рвемо), клей ПВА. А також коробочка з-під ліків. Це якщо ви хочете зробити кошичок для Кози.

Читати далі


Кізонько моя люба…

IMG_7599

 А у  середу в літній Дитячій школі "Дивосвіт" діти виготовляли народну іграшку "Коза". Доки хлопці ганяли м'яча, дівчата творили, чаклували. Для виготовлення іграшки волонтери заготували джутовий шнур, кольорові нитки, барвисті клаптики тканини. Півтори години наполегливої праці – і ціле козяче царство готове. Рогаті красунечки, вбрані у барвисті спіднички та запаски, з бантиками на ріжках розташувались на столі для фотосесії. А потім – світлина на згадку із своїми  маленькими майстринями. Не відставли від дівчаток і волонтери, і  Ліля.  Чемпіонам теж іноді корисно погратися іграшками. Тож чемпіонка  стараннно мотала козу і , сподіваюсь, була дуже втішена результатом. Ось такі дива у "Дивосвіті"!

Читати далі


Подорож до Кривого Рогу. Частина друга. Виставка-конкурс витинанок

IMG_7241

Сьогоднішня виставка-конкурс витинанок проходила у рамках V Всеукраїнського фестивалю народної творчості "Червона калина". Ініційована вона була громадською організацією "Фестивальна планета" та спільнотою майстрів народного мистецтва міста Кривого Рогу під керівництвом члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Маріанни Любас. Така подія в Україні була чи не вперше, адже раніше конкурсу витинанки окремо для дітей не було. У конкурсі взяли участь 165 учасників від 4 до 17 років з 12 міст України, серед яких Запоріжжя, Чернігів, Суми, Кривий Ріг, Прилуки, Дніпропетровськ, Черкаси, Херсон, Верхівцеве, Тернопіль, Київ, Бердянськ, смт. Царичанка. Увазі поціновувачів цього древнього мистецтва представлено 187 робіт, виконаних у техніці витинанки та вириванки. Найбільше робіт надійшло з Сум, Запоріжжя, Чернігова, Кривого Рогу. Вперше свої витинанки представили тернополяни – учні із ТЗОШ №19 Кузів Оленка («Чом ти не прийшов»), Шишковська Софія (Великдні дзвони дзвонять»), Попів Софія (А вже весна скресла»). Зазначу, що це перші великі роботи дівчаток і дебют у такого рівня конкурсі витинанок. Серед членів журі конкурсу відомі майстри витинанки Василь Корчинський (член НСХУ, м. Київ), Тарас Крамаренко (член НСМНМУ, м. Жашків, Черкаської області) та Ірина Зяткіна (член НСМНМУ, м. Бердянськ, Запорізької області). Роботи учасників вражають своїм різноманіттям, щирістю, гарним смаком. Коли розглядаєш дитячі роботи, усвідомлюєш, що і досі є інтерес до витинанки, до народних традицій, до фольклорної спадщини нашого народу. Хочеться аби щонайбільше дітей долучалося до мистецтва витинанки. Адже їм особливо корисні такі заняття. Витинанка розвиває дрібну моторику, просторове та творче  мислення, художній смак.

Читати далі


Сторінки:1234567...28