Сьогодні п’ятниця. Здавалося би. є чому радіти – закінчився важкий тиждень, попереду – вихідні. Але… Ну як же без ложки дьогтю! Може б і не писала про це, але – дістало! На перерві після третього уроку до мене підійшла наша вчителька образотворчого мистецтва. «Галино Михайлівно. дивіться, який новий підручник для сьомого класу щойно отримали. Покажу Вам, які витинанки там є. Гортаю…
Читати далі
Вперше у Тернополі відбувся конкурс-виставка Національна іграшка руками дитини”. Назва говорить сама за себе. На ньому були представлені іграшки.зроблені школярами міста. Близько ста п’ятидесяти робіт юних талановитих діток будуть впродовж місяця радувати відвідувачів дитячої бібліотеки-музею №5, яка знаходиться на вул. Стуса, 4.
Читати далі
За розкладом наступний урок – у живописній музеї-садибі М. І. Пирогова. (http://www.pirogov.com.ua/ ) Садиба має поетичну назву – Вишня і знаходиться на околиці Вінниці. Понад двадцять років жив, працював тут видатний учений, геніальний хірург, засновник Товариства Червоного Хреста, прекрасний педагог, чудова Людина.
Читати далі
Отож, наступний урок ми проводимо в історико-меморіальному комплексі пам’яті жертв нацизму. Наш автобус під’їжджає до центрального входу у музей. Він створений на території колишньої ставки «Вервольф» (нині смт. Стрижавка Вінницького району). До слова, востаннє я тут була дуже давно. Принаймні, тоді це була лише територія з величезними бетонними брилами, розкиданими поміж дерев, та братською могилою військовополонених і громадян, які будували ставку.
Читати далі
Після відвідання музею фортеці ми підійшли до колишньої каретної зали. Тут розмістилась експозиція першого в Україні Музею голодомору. Відкрили його у 2008 році. Жителі Західних областей України, зокрема Тернопільщини, не пережили такого, вони знають про ті страшні часи лише з підручника історії, фільмів, розповідей, тож, зрозуміло, що експозиція музею вразила моїх дітей. Адже тут вони побачили справжні, писані руками тих, хто пережив голод, чиї родичі загинули від голоду, спогади.
Читати далі
Нарешті ми дочекались нашої подорожі за маршрутом Тернопіль-Меджибіж-Вінниця-Умань.
Читати далі
Життя таке швидкоплинне… Ми завжди кудись поспішаємо. навіть не озираємось назад… А, може, іноді треба зупинитись хоча б на мить? Ми зайняті постійними клопотами: спочатку своїми, потім про дітей, онуків…
Читати далі
Є у Старокостянтинівському районі Хмельницької області село Са́мчики, через яке протікає річка Случ. Село невелике. Таких багато в Україні. Чим же приваблює воно? З 1990 р. садибу Самчики визнано музеєм. З 1997 р. його офіційна назва — «Державний історико-культурний заповідник «Самчики»». А славляться Самчики своїми майстрами –художниками. Усім відомий петриківський розпис, а от про самчиківський мало хто знає.
Усім нам безмежно пощастило. Після обіду на нас чекала зустріч із роботами прекрасних білоруських майстрів витинанки Вікторії Червонцевої та Вячеслава Дубинки.
Читати далі
Субота і неділя чи не найнасиченіші дні у Білорусії. В суботу відбулось відкриття самого симпозіуму. Слово мав директор коледжу, співробітник Історико-художнього музею в Домодєдово. хранителька колекції витинанок А.О., Петриченко.
Читати далі
2 Гру, 2016 |
