“Коли Господь створив світ і дав імена усім творінням, то випадково забув назвати одну маленьку квіточку, яка росла на березі струмка. Тоді обійдена квіточка підійшла до трону Всевишнього й попросила і її не забути дати ім’я. На це Господь відповів :”Тебе я не забуду. Не забудь і ти Мене. Віднині твоє ім’я буде “незабудка”.
Один німецький переказ розповідає, що незабудка виникла із сліз нареченої, пролитих нею під час розлуки з милим. Помітивши, як ця рослинка піднялась і розквітла, вони назвали її “незабудкою”, і поклялися: де тільки зустрінуть – зривати й зберігати як пам’ять про взаємну любов. Це лише дві з багатьох красивих легенд про цю ніжно-голубу, мов бірюза, квіточку – окрасу весняної флори…

Мої незабудки – серед кращих робіт у завданні “Ти – квітка”