Швиденько поснідавши ( хто чим, хто як і де, а ми – у номері готелю канапками із чаєм), ми зайняли свої місця в автобусі і поїхали оглядати Луцьк. Гарне місто, мені сподобалось Населення майже як у Тернополі – 200 тисяч, а мені видалося, що за розмірами воно більше. Мабуть, тому що тут, на відміну від файного міста, є широкі вулиці. Автобус привіз нас у «старий Луцьк»- центр міста. Саме тут на нас чекав екскурсовод. Пішки по бруківці ми дійшли до вулиці імені Драгоманова. Тут на розі – будинок, у якому проживала сім’я Косачів, у якій зростала Леся Українка. Це був справжній острівець української культури, виховання. Адже на той час у Луцьку українців проживало лише один відсоток усього населення, панувала російська мова.

З 2007 року в «Будинку Косачів» існує кімната-музей Лесі Українки «Лесина вітальня». Музей  розповідає лише про два періоди з життя Лесі Українки, які пов`язані з Луцьком. Перший – коли маленька Лариса разом з батьками, братом і сестричкою переїхали у 1879 році із Звягеля, другий – осінь 1890 – весна 1891 року.

На жаль, тут ми не були, оскільки по місту у нас була лише оглядова екскурсія. Зате це гарний привід повернутися у Луцьк і заглянути  у музей родини Косачів.

Є у Луцьку і лютеранська кірха (від німецького – церква), збудована у 1905-1907 роках. На початку 20 століття у Луцьку була велика колонія чехів і німців. Німці викупили ділянку, на якій стояв фундамент і підвали католицького монастиря кармелітів 17 століття, і побудували на ньому лютеранську кірху у неготичному стилі. Перед першою світовою війною німців вивезли у Поволжя, а храм використовували як обласний архів. У 1991 році його передали християнам-баптистам. «Дім Євангелія» має і чудовий освітньо-культурний  центр для дітей, в якому, до слова. з задоволенням займаються не лише діти із сімей християн – баптистів.  

На Лютеранській вулиці знаходиться будинок, який є родзинкою Луцька. Ще одного такого нема у світі. Лучани називають його «будинок» скульптора», іноді можна почути назву «будинок з химерами». А самого мешканця цього будинку називають місцевим Гауді. Перше враження від побаченого-я потрапила у казку! Це неможливо описати словами, це  треба бачити! А ще нам неймовірно пощастило. Ми оглянули знадвору будинок і вже збиралися йти далі, аж тут з’явився господар цього казкового палацу – луцький скульптор Микола Микитович Головань.

І, уявіть собі, нас гостинно запросили на обійстя! Можете собі уявити, з яким захопленням, зачудуванням кожен з нас ходив по закутках серед скульптур, куп каміння пляшок ( так, саме пляшок, адже Майстер використовує їх для створення своїх споруд). І серед цього арт-хаосу – Майстер. Простий, земний, щирий. І спілкуватися з ним було легко. Людина, якій нічого не треба від влади, ні від кого, лише дати можливість творити. В радянські часи він втратив житло. Багато років працює на благо міста. І єдине. що попросив Микола Микитович у місцевої влади , це клаптик землі для будівництва власного житла. Землю дали у місцині, де в 1980-х роках було болото. Проект будинку розробив друг Миколи Голованя волинський архітектор Р. Г. Метельницький. Ну а решту будівництва і оформлення Микола Головань розпочав створювати власними руками. Будинок і досі не є у приватній власності скульптора, адже там державний заповідник.

Більше про Миколу Голованя. його непросте життя, творчість можна прочитати тут. https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/2465_dom-arhitektora-nikolaya-golovanya.htm

http://volyn.tabloyid.com/persona/mykola-golovan-yakby-lyubart-buv-zhyvyy-pyshavsya-b-mnoyu

https://varianty.lviv.ua/13434-mykola-holovan-ya-ne-vvazhaiu-sebe-hirshym-vid-modiliani

Тоді вам захочеться відвідати Луцьк і зустрітися з цією незвичайною людиною. А після такої зустрічі хочеться посидіти за філіжанкою кави.

Ось тут не можу не поділитися з вами, дорогі читачі, ще однією родзинкою Луцька. Це – для любителів покуштувати запашного напою, поласувати неймовірними десертами, послухати цікаві історії про каву, шоколад і , звісно, про історію закладу. Кав’ярня «Золотий дукат» знаходиться неподалік Театральної площі. Тут можна купити свіжозасмажені зерна кави.

Найкраще смакувати каву у підвалі. Тут напівтемрява,середньовічна атмосфера, потріскує вогонь у старовинному каміні.

Приємні офіціантки запропонують вам різноманітний вибір кави, десертів. Ми скуштували фірмову – з чотирьох видів арабіки. Супер! А ще смачнючі десерти. Радимо: струдель з яблуками і горіхами, струдель з вишнями і маком, а ще – фірмову «Розалінку». Смакота! Хочу сказати. що ціна на каву і смаколики абсолютно відповідає якості.  Плюс привітне, гречне обслуговування! Кому цікаво ( для подорожуючих), на трьох – три кави і три десерти-182 гривні. Як на мене, це цілком прийнятна ціна.

 Багацько світлин тут:https://www.facebook.com/lelitka.lelitka/photos?lst=100003480661326%3A100003480661326%3A1530818102&source_ref=pb_friends_tl

Далі нас чекала зустріч із Луцьким замком Любарта.

Але про це – наступна розповідь. Це ж треба, за два дні все об’їхали. а щоб розповісти, то й тижня замало?

Далі буде.