Ну що ж, продовжимо нашу  тепер уже віртуальну мандрівку по Волині. Наступна зупинка – форт поблизу села Тараканів. В Інтернеті ви можете знайти назву Тараканівський форт. Перед поїздкою нас попередили, що в подорож до форту необхідно взяти парасольки чи дощовики і обов’язково  засіб проти комарів аби вони не загризли нас.  Попри всі попередження, ліс, у якому знаходиться форт №13 зустрів нас приязно, і комарі вирішили, що ми їм не по зубах. Дощик теж подумав, що дасть нам можливість прогулятися до руїн сухими стежками. А от зарослі борщівника нас просто вразили. Вдвічі вищі за людський зріст парасолькові суцвіття цієї отруйної небезпечної краси просто заполонили територію.

Форт у Тараканові – оборона споруда, побудована у 19 столітті. Кажуть,що на його відкриття приїздив цар Олександр ІІІ. З висоти пташиного польоту він має форму ковчега. У ньому одночасно могли розміститися близько 800 солдатів. У форті була лазня, пральня, пекарня і приймальня на 28 ліжок.А у 1901 році тут навіть була побудована  гарнізонна церква в візантійському стилі, яка розмістилася в казематах центральної казарми. На деяких цеглинах стін форту збереглися видряпані російськими солдатами прізвища, датовані 1905 роком. За 40-50 метрів від форту проходить залізниця, але з боку її жодного натяку на цей оборонний об'єкт – лише гора, вкрита лісом. На початку двадцятого століття тут загинуло дуже багато солдат, яких і поховано не було як слід. Можливо тому подейкують, що по форту ходять їх привиди.

Форт нагадує мертве місто з привидами. Велич споруд вражає. Я взагалі обожнюю ходити всілякими підземеллями, розваленими галереями. Тоді включаєш фантазію і…переносишся у минулі часи. Не перестаю дивуватися, як тоді будували, що все оце стоїть століттями!

 Прочитати можна тут http://ogo.ua/articles/view/2014-11-30/43982.html

Але як завжди- краще один раз побачити, ніж сто раз почути.

Далі наша дорога пролягла до с. Клевань, до славнозвісного тунелю кохання. Я неодноразово чула про це диво природи. Тож, зрозуміло. саме тепер була нагода його побачити на власні очі. Хочу вам сказати, що я трішки розчарувалася. На світлині в Інтернеті тунель виглядає набагато привабливіше і гарніше. А насправді… Ну, можливо, погода була не дуже – накрапав дощ, небо сіре, сонце десь сховалося за похмурими хмарами. Ну тому і фотографії гарні не вийшли. Але…Ми там були!  І світлини зробили. Щоправда, не такі як в Інтернеті, бо розрядився акумулятор у фотоапараті. Довелося знімати телефоном. Можливо, ми ще колись сюди повернемося. І буде сонце, яскрава зелень, і все як у казці!

Про тунель ходить легенда. І звісно, це легенда про кохання. Не буду переповідати. Кому цікаво, відправляю сюди http://vsviti.com.ua/nature/1784. Не люблю переписувати з інших сайтів. Звісно, ці історії розповіла нам і наша Людмила.

Ось таким був перший день нашої подорожі.  Повечерявши у Клевані, десь о 21-й годині дісталися Луцька. Там нас радо зустріли у готелі «Кедем». Натомлені, задоволені, повні чудових вражень мандрівники поринули у казкові сни. А назавтра – знову в путь.

 Далі буде…