:::: МЕНЮ ::::
Архів по місяцях:червня 2015

Міфи Давньої України. Читаю – витинаю

IMG_7076

Десь місяців з півтора  тому забрела у книгарню «Є», що на Валовій. Люблю переглядати нові надходження, особливо ті, що стосуються нашої древньої культури. Мою увагу привернула товстенька книга у коричневій палітурці із загадковим жіночим обличчям, обрамленим польовими квітами і назвою «Міфи та легенди Давньої України». Автор – Валерій Войтович, історик, філософ, релігієзнавець, художник-живописець. Відкрила і почала читати. Після кількох сторінок я зрозуміла, що не спинюсь. Тож попрямувала із книжкою до каси. Чесно кажу, що якщо вже мені що припаде до душі, то про ціну не питаю. Так сталось і цього разу.

Читати далі


Дивлюсь я на небо…

IMG_6835

1.IMG_6766

Якби я була живописцем, я б, напевно, найбільше малювала небо. Так мені здається. Я не художник, тому не малюю . Але у моїй сумочці серед всіляких жіночих дрібничок, потрібних і не дуже, завжди є фотоапарат. Зовсім не крутий за сьогоднішніми мірками, але зате надійний і улюблений дружок, з яким я не розлучаюся. Я люблю фотографувати небо. Воно щоразу таке різне – чисте і захмарене, блакитне і сіре аж до чорного, червоне, мов розпечена пательня. Воно таке далеке, безмежно-високе, коли ти лежиш у траві серед квітів і дивишся на хмарки, що пропливають по ньому,і таке близьке, коли ти піднімаєшся на Говерлу і ніби заходиш у хмари як у храм. Небо притягує, небо манить. Чому так? Це ж, напевно, не просто так. Можливо, хтось, читаючи ці мої роздуми, скаже: «Зайнятись нічим тобі». Але більш ніж впевнена, десь там, на підсвідомому рівні, кожному було б цікаво, чому нас манить небо. А все дуже просто, виявляється.  Ще на ранніх стадіях розвитку людини існував культ Неба і його дружини – Матері Землі. Небо – це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями. За народними уявленнями небо – наземний простір, де царюють птахи, де бувають блискавки, грім, вітер, звідки падають сніг, дощ, град. За кольором неба вгадували погоду, у Біблії про це так: «Ви ізвечора кажете:- Буде погода, червоніє небо. А ранком:- Сьогодні негода,- червоніє-бо небо похмуре».За релігійними ще дохристиянськими уявленнями , Небо – місце перебування богів, ангелів, святих, душ померлих; це – вічне царство, рай. Небо, за стародавніми уявленнями – це Палата Божа, а зорі – це вікна.

Читати далі


Закладинки- витинанки. Пташки-символи

IMG_6977

Нарешті довгождана відпустка! Довга! Це один з плюсів моєї професії. Не знаю, чи що корисного зроблю, але те, що є можливість насолодитись творчістю, радує.

Нарешті можна спокійно витинати, коли душа цього хоче і руки сверблять. Тож повернусь до своїх «маленьких форм». давненько заклади нок не витинала. А літо надихає до читання, тож і до закладинок.  Цю серію назву «Пташки – символи України». Ось перші пташки витяла.

Читати далі


Знову до Львова! Частина третя. Вільне плавання

IMG_6436

Ну, що ж, те, що запланували ми з екскурсоводом Юлією. виконано. А тепер – те. чого чекали найбільше:вільний час! Одним словом – свобода! хай пробачать мене батьки моїх дітлахів, але я ризикнула – дозволила їм насолодитись Львовом! Погодьтеся, що їм, 12-13 річним, хочеться свободи від нас усі, дорослих, хоч на годинку. Тож провівши інструктаж щодо цікавинок, які є навколо площі Ринок а також щодо безпеки ( не у кожному місті по вулицях трамваї їздять), я відпустила дітлахів у вільне плавання на годинку. Двоє 4-класників, які з нами подорожували не повірили.  «Як, самі гуляти?» – здивовано запитали вони. Самі! І брат із сестричкою щасливі майнули в бік шоколадної майстерні.

Читати далі


Знову до Львова! Нові відкриття…

IMG_6303

Ну, що ж. відвідали кладовище, а тепер – гайда до міста. Неділя у Львові – це щось неймовірне! Люду – як на ярмарку! Місто прокинулось! Трамваї дзеленчать, машини гудуть, дітлахи щебечуть. туди – сюди сновигають львів’яни, туристи.

Читати далі


Знову до Львова! Зупинка перша . Пантеон

IMG_6287

Про цю подорож до славного міста Лева мала написати ще в травні. Саме тоді в останню неділю травня мої семикласники вирушили тоді в свою чергову подорож. Але все склалось не так як бажалось. Тож сьогодні мені захотілось знову подумки повернутись до міста, яке я дуже люблю. Сподіваюсь, що незабаром буду там не лише подумки. Отож, 24 травня 2015 року, неділя. Комфортабельний автобус мчить нас до Львова. Зранку погода чудова, а якщо вірити інтернету, то й день обіцяє бути гарним. Півтори годин пролітає швидко, і ми заїжджаємо на околиці Львова. Ранок. Місто ще дрімає, лише чути дзенькіт трамваїв, під колесами – бруківка. Це таке класне відчуття, коли ти їдеш по бруківці. Принаймні, мені дуже подобається. Якщо заплющити очі, то ніби ти на возі по грунтовій польовій дорозі на празник у сусіднє село їдеш. Той, хто так не їздив, той не знає. А у Тернополі лише шматочок вулиці є з бруківки ( через дамбу на масив «Дружба»). Перша наша зупинка – історико- архітектурний заповідник Личаківське кладовище. Скільки разів була у Львові, а тут ще не була. Хоча, здається, років зо 25 тому. А, може, це déjà vu? Тут нас зустріла чудовий екскурсовод, яка й показала нам найцікавіші місця цього заповідника – місця, де спочивають найвидатніші українці.

Читати далі